Версія Проекту Конституційної комісії II Розділу Конституції з пропозиціями Всеволода Речицького станом на 17 липня 2015 - Українська Гельсінська спілка з прав людини
Повернутись назад

Версія Проекту Конституційної комісії II Розділу Конституції з пропозиціями Всеволода Речицького станом на 17 липня 2015

Новина

ПРОЕКТ
З ПРОПОЗИЦІЯМИ В.РЕЧИЦЬКОГО
(виділено жирним чорним) станом на 17.07.2015

ЗМІСТ РОЗДІЛУ ІІ

  1. Стаття 21. Гідність людини
  2. Стаття 22. Право на вільний розвиток особистості
  3. Стаття 23. Право на життя
  4. Стаття 24. Заборона катування
  5. Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці
  6. Стаття 26. Право на свободу і особисту недоторканність
  7. Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя
  8. Стаття 28. Право на шлюб
  9. Стаття 29. Права дитини
  10. Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії
  11. Стаття 31. Свобода вираження поглядів
  12. Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднання
  13. Стаття 33. Право брати участь в управлінні державними та громадськими справами
  14. Стаття 33-1. Право на належне врядування
  15. Стаття 33-2. Право на доступ до публічної інформації
  16. Стаття 34. Право на освіту
  17. Стаття 35. Право власності
  18. Стаття 36.  Про культурну спадщину
  19. Стаття 37. Стаття 37. Право на житло
  20. Стаття 38. Право на достатній рівень життя (вилучене)
  21. Стаття 39. Про громадянство
  22. Стаття 40. Право на притулок
  23. Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом
  24. Стаття 42. Заборона дискримінації
  25. Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків
  26. Стаття 44. Право на соціальний захист
  27. Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю
  28. Стаття 46. Право на страйк
  29. Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність
  30. Стаття 48. Захист прав споживачів
  31. Стаття 49. Право на охорону здоров’я
  32. Стаття 50. Право на безпечне довкілля
  33. Стаття 51. Право на звернення (перенесено до статті 33-1)
  34. Стаття 52. Свобода пересування і проживання
  35. Стаття 53. Невідчужуваність і непорушність прав людини
  36. Стаття 54. Право на справедливий суд
  37. Стаття 55. Презумпція невинуватості
  38. Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів
  39. Стаття 57. Право не бути повторно засудженим
  40. Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе. Права засудженого
  41. Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди (перенесено до статті 33-1)
  42. Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки
  43. Стаття 61. Незворотність в часі законів
  44. Стаття 62. Право на правову допомогу
  45. Стаття 63. Необмеженість прав і свобод
  46. Стаття 64. Захист Вітчизни
  47. Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду
  48. Стаття 66. Обов’язок сплачувати помірковані податки
  49. Стаття 67. Неухильне додержання Конституції і законів
  50. Стаття 68. Заборона зловживання правом

Розділ ІІ

ПРАВА ЛЮДИНИ

Стаття 21. Гідність людини

  1. Гідність людини є невід’ємною властивістю кожного. Право людини на повагу до її гідності є непорушним і невідчужуваним. Держава, її органи, посадові та службові особи, інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані поважати та захищати гідність людини.
  2. Гідність людини – основоположне джерело розуміння, реалізації та захисту прав і свобод людини, закріплених в Конституції і законах України.
  3. Кожна людина має право на визнання її унікальності, цінності  і значимості як для неї самої, так і для суспільства. Кожен має право захищати свою гідність та гідність інших людей.

Стаття 22. Право на вільний розвиток

  1. Кожна людина має право на вільний та всебічний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей.
  2. Кожен має право вільно чинити власною долею.
  3. Людину не можна використовувати як засіб досягнення неприйнятної або незрозумілої для неї мети.

Стаття 23. Право на життя

  1. Кожна людина має право на життя.
  2. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Ніхто не може бути засуджений до смертної кари або страчений.
  3. Обов’язок держави – захищати життя людини.
  4. Кожен має право на збройний захист життя у випадку смертельної небезпеки. Порядок придбання, зберігання та використання зброї регулюється законом.

Стаття 24. Заборона катування

  1. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.
  2. Кожен має право на повагу до своєї фізичної та духовної цілісності. Ніхто без його добровільної згоди не може бути підданий медичним, науковим або будь-яким іншим дослідам або експериментам.

Стаття 25. Заборона рабства і примусової праці

  1. Ніхто не може триматися в рабстві або в підневільному стані.
  2. Торгівля людьми заборонена.
  3. Примусова праця в будь-якій формі забороняється, за винятком таких випадків:
    1) військова або альтернативна служба чи робота;
    2) служба або робота цивільного населення відповідно до закону про воєнний чи надзвичайний стан;
    3) служба або робота цивільного населення відповідно до закону про подолання наслідків стихійного лиха.

Стаття 26 Право на свободу і особисту недоторканність

  1. Кожен має право на свободу і особисту недоторканність.
  2. Жодна людина не може бути позбавлена свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
    1) допровадження особи до компетентного суду за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення;
    2) наявності обґрунтованого переконання  в необхідності запобігти вчиненню особою правопорушення чи її втечі після його вчинення;
    3) невиконання особою законного рішення суду або для забезпечення виконання обов’язку, встановленого законом;
    4) запобігання вчиненню терористичних актів;
    5) запобігання поширенню інфекційних захворювань;
    6) запобігання недозволеного в’їзду іноземців або апатридів в країну;
    7) проведення законної депортації чи екстрадиції особи;
    8) застосування на підставі законного судового рішення заходів виховного характеру щодо неповнолітнього або допровадження його до компетентного органу;
    9) законне затримання на підставі судового рішення психічнохворих, алкоголіків, наркоманів і волоцюг;
    10) законне ув’язнення особи після засудження її компетентним судом.
  3. У разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити, уповноважені на це законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сорока восьми годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сорока восьми годин з моменту затримання їй не було вручене вмотивоване рішення суду про тримання під вартою.
  4. Кожен, кого заарештовано чи затримано, має бути негайно поінформований зрозумілою для нього мовою:
    1)  про підстави позбавлення свободи та про висунуті проти нього обвинувачення;
    2) про його права і можливість захищати себе особисто або з правовою допомогою захисника;
    3) про належне йому право ініціювати провадження, за яким суд без зволікань має додатково перевірити і встановити законність його арешту або затримання і прийняти рішення про звільнення, якщо не буде встановлено законних підстав для позбавлення свободи.
  5. За наявності обґрунтованих і законних підстав для позбавлення свободи особа має негайно постати перед судом, і їй має бути забезпечено розгляд справи впродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитись на судове засідання.
  6. Про арешт або затримання особи має бути негайно повідомлено її родичів або інших, вказаних заарештованим чи затриманим, осіб. Особа має право повідомити про це особисто.
  7. Кожному, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, держава зобов’язана відшкодувати спричинену моральну та матеріальну шкоду.
  8. Ніхто не може бути позбавлений свободи лише на підставі неспроможності виконати своє договірне зобов’язання. 

Стаття 27. Право на повагу до приватного і сімейного життя

  1. Кожен має право на повагу до приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, на захист персональних даних, анонімність в якості користувача Інтернету та інших мереж.
  2. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як на законних підставах за вмотивованим рішенням суду.
  3. Кожен має право знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях всіх форм власності з відомостями про себе, спростовувати недостовірну інформацію про себе,   вимагати її вилучення, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої інформації.
  4. Здійснення цих прав не підлягає обмеженням за винятком тих, що здійснюються згідно з законом і є необхідним в демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, або для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 28. Право на шлюб

  1. Право на шлюб, створення сім’ї  гарантується кожному.
  2. Кожен із подружжя має рівні права і обов’язки у шлюбі та сім’ї.
  3. Батьки зобов’язані утримувати та виховувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов’язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
  4. Сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються законом.

Стаття 29. Права дитини

  1. Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи ні.
  2.  Насильство над дитиною, експлуатація дитини та її праці забороняються.
  3.  Дитина має право підтримувати особисті взаємини з кожним із батьків, якщо це не суперечить інтересам дитини.
  4.  Держава зобов’язана утримувати та виховувати дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Ці повноваження можуть бути делеговані також іншим особам. Держава підтримує благодійницьку діяльність щодо до дітей.
  5.  Органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації всіх форм власності у діяльності, пов’язаній з дітьми, мають виходити насамперед з інтересів дитини.
  6.  Діти мають право на забезпечення їх всебічного розвитку. Вони мають право висловлювати свої погляди вільно. Думка дитини повинна братися до уваги в залежності від віку і ступеня зрілості дитини.

Стаття 30. Свобода думки, совісті і релігії

  1. Кожен має право на свободу думки, совісті та релігії. Це право включає свободу  сповідувати будь яку релігію або не сповідувати ніякої, змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час навчання, богослужіння, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.
  2. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров’я або для захисту прав і свобод інших осіб.
  3. Жодна релігія, переконання чи світогляд не можуть бути визнані державою як обов’язковіабо переважаючі щодо інших. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а державна школа – від церкви.
  4. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у релігійних обрядах чи богослужінні.
  5. Ніхто не може бути увільнений від виконання обов’язків за мотивами релігійних переконань. У разі, якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням людини,він має бути замінений альтернативною (невійськовою) службою або роботою.

Стаття 31. Свобода вираження поглядів

  1. Свобода вираження поглядів є необхідною передумовою демократичної політики і права, вона не може бути заборонена або скасована парламентом чи референдумом.
  2. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів публічної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних та телевізійних підприємств.
  3. Здійснення цих свобод може підлягати лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності, з метою запобігання заворушенням чи злочинам або розголошенню інформації з обмеженим доступом.
  4. Література, мистецтво та наукові дослідження є вільним від обмежень. Кожному гарантується захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Стаття 32. Свобода зібрань та об’єднань

  1. Кожен має право на свободу мирних зібрань і свободу об’єднання з іншими особами, включаючи право створювати політичні партії, інші громадські об’єднання, професійні спілки та вступати до них для захисту своїх прав та інтересів.
  2. Держава визнає право кожного організовувати мирні зібрання і брати участь в них та відповідає за безпеку їх проведення. Про проведення мирних зібрань організатори повідомляють в розумний строк.
  3. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права.
  4.  Утворення політичних партій, інших громадських об’єднань в Україні є вільним, за винятком тих, які у своїх програмах або діяльності сповідують нацистську, фашистську чи комуністичну ідеологію або будь-яку іншу тоталітарну ідеологію, що заперечує демократію, або які у своїй діяльності не дотримуються демократичних засад. Політичні партії чи громадські об’єднання не можуть мати збройних або воєнізованих формувань. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Фінансування політичних партій та громадських об’єднань є відкритим.
  5. Ніхто не може бути примушений до вступу у будь-яку політичну партію чи громадське об’єднання та обмежений у правах за належність чи неналежність до них. Держава не контролює діяльність політичних партій і громадських об’єднань, за винятком дотриманняними вимог цієї Конституції та законів. Заборона діяльності політичних партій і громадських об’єднань здійснюється лише в судовому порядку на підставі закону.
  6. Положення цієї статті не перешкоджають введенню законних обмежень, необхідних в демократичному суспільстві для осіб, які входять до складу законних збройних чи воєнізованих формувань, поліції, судових чи адміністративних органів держави.
  7. Здійснення прав за цією статтею не підлягає обмеженням, за винятком тих, що встановлені судом на підставі закону і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я або для захисту прав і свобод інших осіб.
  8. Усі об’єднання громадян є рівними перед законом.

Стаття 33. Право на участь в управлінні державними справами

1. Громадяни мають право брати участь в управлінні державними та громадськими справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

2. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 33-1. Право на належне врядування

1. Кожен має право на безсторонній, справедливий та компетентний розгляд його справи в розумний строк органами державної влади, органами місцевого самоврядування, іншими суб’єктами владних повноважень. Здійснення цього права передбачає щонайменше:
1) право кожного бути прийнятим уповноваженою особою чи відповідним компетентним органом та висловлювати думку з приводу власної справи, надавати документи та наводити аргументи на свою користь;
2) право кожного відстоювати своє бачення існуючої ситуації та надавати пояснення ще до того, як уповноваженим органом будуть прийняті рішення, які можуть призвести до невигідних чи несприятливих для особи наслідків;
3) право кожного на доступ до пов’язаних з його справою документів, матеріалів чи службової кореспонденції за умови дотримання законних вимог щодо захисту інформації з обмеженим доступом;
4) обов’язок органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень докладно пояснювати причини та мотиви ухвалених ними рішень чи актів застосування права.

2. Кожен має право направляти індивідуальні або колективні звернення, особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень, які зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у розумний строк.

3. Кожен має право на відшкодування за рахунок держави або органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні своїх повноважень.

Стаття 33-2. Право на доступ до публічної інформації

1. Кожен має право на доступ до офіційних документів та іншої інформації про діяльність органів державної влади і місцевого самоврядування, інших суб’єктів владних повноважень. Здійснення цього права передбачає можливість подання інформаційного запиту або одержання інформації в інший спосіб – на вибір запитувача.

2. Органи державної влади і місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи, інші суб’єкти владних повноважень зобов’язані надавати належні їм відомості за інформаційними запитами, регулярно оприлюднювати інформацію про свою діяльність.

3. Здійснення цього права може підлягати обмеженням, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом або для підтримання безсторонності суду за умови, якщо шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Стаття 34. Право на освіту

  1. Кожен має право на освіту, а також на доступ до професійної підготовки та підвищення кваліфікації.
  2. Загальна середня освіта є обов’язковою.
  3. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в навчальних закладах державної, комунальної форм власності; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.
  4. Громадяни, інші прирівняні до них особи мають право безоплатно здобути вищу освіту в навчальних закладах державної і комунальної форми власності на відкритій конкурсній основі.
  5. Приватним університетам, іншим закладам освіти приватної форми власності гарантуються, щонайменше, такі самі права, як і закладам освіти державної або комунальної форми власності.
  6. Громадянам, які належать до корінних народів і національних меншин, держава забезпечує право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у визначених законом навчальних закладах державної і комунальної форми власності або через  національні культурні товариства шляхом формування фондів, цільових програм.
  7. Академічна свобода, матеріально-фінансова та організаційна автономія університетів будь-якої форми власності гарантується.  

Стаття 35. Право власності

  1. Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Право приватної власності є непорушним.  Охорона інтелектуальної власності гарантується.
  2. Право на успадкування гарантується кожному.
  3. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.
  4. Ніхто не може бути позбавлений  своєї власності інакше як у виключних випадках, з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом та заумови попереднього і повного відшкодування її ринкової вартості. Примусове відчуження об’єктів власності з наступним повним відшкодуванням їх ринкової вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
  5. Конфіскація майна, набутого незаконним шляхом, а також будь-яка експропріація, націоналізація чи інші форми примусового позбавлення власності, як і можливості нею володіти, користуватися чи розпоряджатися, можуть бути застосовані виключно судом у випадках, обсязі і порядку, встановленому законом чи міжнародними зобов’язаннями України.
  6. Закони, які регулюють питання примусового відчуження об’єктів власності приймаються не менш ніж 2/3 від конституційного складу Верховної Ради України.
  7. Використання власності не має завдавати шкоди правам, свободам та гідності людини, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 36. Про культурну спадщину

1. Культурна спадщина охороняється законом.

2. Держава забезпечує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Стаття 37. Право на житло

  1. Право кожного на житло є недоторканим і охороняється законом. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
  2. З метою забезпечення права кожного і його сім’ї на упорядковане і таке, що відповідає санітарним вимогам житло, держава зобов’язана:
    1) сприяти кожному в реалізації його зусиль по будівництву та придбанню власного житла;
    2) виділяти земельні ділянки і стимулювати приватне будівництво житла, заохочувати житлові кооперативи та інші житлово-будівельні ініціативи;
    3) стимулювати й підтримувати у співробітництві з органами місцевого самоврядування будівництво доступного соціального житла;
    4) розробляти програми і здійснювати політику забезпечення соціальним житлом незаможних, безпритульних та інших вразливих груп населення.
  3. Держава наглядає за відповідністю орендної плати за житло, комунальних платежів прожитковому мінімуму, встановленому законом.

Стаття 38. Право на достатній життєвий рівень (вилучена)

Стаття 39. Про громадянство

  1. Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.
  2. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.
  3. Держава зобов’язана піклуватися та захищати своїх громадян, які перебувають за її межами.
  4. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Стаття 40. Право на притулок

  1. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у відповідності з міжнародними зобов’язаннями України у порядку, встановленому законом.
  2. Колективне вислання іноземців забороняється.
  3. Ніхто не може бути висланий чи екстрадований у державу, в якій не скасована смертна кара або існує реальна небезпека того, що він може бути підданий катуванням чи іншим видам нелюдського чи такого, що принижує людську гідність, поводження або покарання.

Стаття 41. Рівність конституційних прав та рівність перед законом

  1. Всі мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.
  2. Іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, – за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Стаття 42. Заборона дискримінації

  1. Користування правами та свободами, визнаними в цій Конституції забезпечується  без дискримінації за ознаками – статі, раси, кольору шкіри, етнічного або соціального походження, генетичних характеристик, мови, релігії або переконань, політичних та інших поглядів, належності до корінних народів чи національних меншин, сімейного тамайнового стану, гендерної ідентичності, походження, обмеженої працездатності, віку, місця проживання, сексуальної орієнтації або за будь-якими іншими ознаками.

Стаття 43. Рівність у правах жінок і чоловіків

  1. Забезпечується рівність прав жінок і чоловіків в усіх сферах життя суспільства, в тому числі у сфері працевлаштування, праці та визначення винагороди за неї.
  2. Держава зобов’язана підтримувати рівність прав і можливостей жінок та чоловіків заходами, які передбачають розумно необхідні преференції чи переваги для недостатньо представленої статі.

Стаття 44. Право на соціальний захист

  1. Громадяни, інші прирівняні законом до них особи мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших визначених законом випадках.
  2. Це право гарантується загальнообов’язковим соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних осіб, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
  3. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
  4. Держава поважає і гарантує право літніх людей, а також інших вразливих груп населення на гідне і незалежне життя, на участь у соціальному та культурному житті. Держава надає людям з фізичними вадами гарантії забезпечення їх самостійності, професійної інтеграції, участі в державному та суспільному житті.

Стаття 45. Право на професійну діяльність та право на працю

  1. Кожен має право на працю і на професійну діяльність, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується.
  2. Кожен, хто працює має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на справедливу оплату праці, на щоденні, щотижневі періоди відпочинку і на щорічно оплачену відпустку, на переговори з питань праці і укладання колективних угод.
  3. Держава забезпечує законодавче регулювання трудових відносин, заходи з подолання безробіття, сприяє створенню нових робочих місць та рівних можливостей у виборі професії і трудовій зайнятості.
  4. Роботодавці мають забезпечувати гармонійні трудові відносини з усіма працівниками, сприяти проведенню переговорів і укладенню колективних угод, забезпечувати дотримання умов професійної безпеки і здоров’я, запобігати порушенню трудових прав.

Стаття 46. Право на страйк

  1. Кожен має право на страйк для захисту своїх прав, свобод та інтересів. Право на участь у солідарних страйках гарантується.
  2. Порядок здійснення права на страйк встановлюється законом.
  3. Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті в страйку.
  4. Обмеження у здійсненні права на страйк можливе лише на підставі закону за  рішенням суду у випадках, коли це є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту прав і свобод інших осіб.

Стаття 47. Право на підприємницьку діяльність

  1. Кожен має право на підприємницьку діяльність без необхідності одержання дозволу органів державної влади і місцевого самоврядування, якщо інше не передбачено  законом.
  2. Держава дбає про розвиток підприємницької діяльності у всіх регіонах України.
  3. Право на підприємницьку діяльність окремих осіб, визначених законом, може бути обмежене з метою забезпечення принципу несумісності.
  4. Держава підтримує і захищає чесну конкуренцію та свободу договору, гарантує вільне переміщення осіб, товарів, послуг і капіталу.
  5. Забороняється зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Умови здійснення підприємницької діяльності суб’єктів, що займають монопольне становище на ринку, визначаються законом.
  6. Інвестиційна діяльність заохочується та захищається законом. Іноземному інвестору гарантується вивіз прибутку та вкладеного капіталу.

Стаття 48. Захист прав споживачів

  1. Кожен має право на споживання доброякісних харчових продуктів і товарів, на отримання кваліфікованих послуг і робіт.
  2. Держава захищає права споживачів, встановлює вимоги щодо якості та безпечності всіх видів харчових продуктів, товарів послуг та робіт.
  3. Оманлива, прихована або нечесна реклама, інша недобросовісна торгівельна практика щодо споживачів забороняється законом.
  4. Кожен має право на свободу вибору, одержання вичерпної інформації про властивості та якість представлених на ринку харчових продуктів, товарів, послуг і робіт.
  5. Порушення або ігнорування відповідальними особами передбачених цією статтею прав підлягає юридичній відповідальності.
  6. Споживачі мають право на колективні дії та на об’єднання у громадські організації для захисту своїх прав та інтересів.

Стаття 49. Право на охорону здоров’я

  1. Кожен має право на охорону здоров’я, отримання необхідної медичної допомоги та медичних послуг.
  2.  Держава гарантує кожному надання мінімального обсягу безоплатних медичних послуг та безоплатної медичної допомоги в екстрених випадках, що встановлені законом.
  3. Кожен, хто потребує обстеження чи лікування, але неспроможний оплатити його вартість або придбати страховий поліс, має право на кредитну чи іншу пільгову допомогу держави або органів місцевого самоврядування. Гарантований мінімум безоплатних медичних послуг, що отримуються за рахунок держави або органів місцевого самоврядування встановлюється законом.
  4. Держава підтримує власну, заохочує інші системи медичного страхування. Кожен має право на вільний вибір медичного страховика.
  5. Держава впроваджує програми профілактичних заходів, дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 50. Право на безпечне довкілля

  1. Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
  2. Держава зобов’язана дбати про забезпечення біологічної безпеки через недопущення штучного або природного заносу та розповсюдження на її території токсинів та збудників, що є патогенними для людей, тварин та рослин.
  3. Кожному гарантується вільний доступ до інформації про стан довкілля, якість питної води, харчових продуктів, ліків і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51. Право на звернення (перенесено у ст. 33-1 як частина права на належне врядування)

Стаття 52. Свобода пересування і проживання

  1. Кожному, хто на законних підставах перебуває на території  України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України.
  2. Кожен має право користуватися належними йому правами і основоположними свободами незалежно від того, в якій частині України він живе чи тимчасово перебуває.

Стаття 54. Невідчужуваність і непорушність прав людини

  1. Права людини і основоположні свободи є невідчужуваними та непорушними. Права людини і основоположні свободи, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
  2. Юридичні особи володіють основними правами, закріпленими в цій Конституції, якщо це не суперечить природі відповідного права.
  3. Конституційні права і основоположні свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
  4. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу конституційних прав та свобод.
  5. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 54. Право на справедливий суд

  1. Кожен має право на ефективний захист судом своїх порушених прав, свобод, а також інтересів.
  2. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним, безстороннім і компетентним судом, створеним відповідно до закону, який на підставі Конституції і закону має вирішити спір щодо його прав, свобод та обов’язків або встановити обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього обвинувачення.
  3. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право на провадження судом присяжних.
  4. Судове рішення проголошується публічно, але засоби масової інформації і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом судового розгляду або його частини в інтересах громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо цього вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
  5. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
    1) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і підстави обвинувачення, висунутого проти нього;
    2) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
    3) захищати себе особисто або користуватися юридичною допомогою захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника, – одержувати юридичну допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
    4) допитувати свідків обвинувачення або вимагати щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;
    5) якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею – одержувати безоплатну допомогу перекладача.
  6. Кожен має право звертатися з конституційною скаргою до Конституційного Суду України з підстав, передбачених цією Конституцією та у порядку, визначеному законом.
  7. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.
  8. Кожен, чия справа не розглядається судом, може  звернутися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
  9. Кожен має право після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх порушених прав і свобод до міжнародних судових установ, юрисдикцію яких визнає Україна.

Стаття 55. Презумпція невинуватості

  1. Кожен вважається невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути підданим кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено в законному порядку і встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили.
  2. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення.
  3. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних з порушенням закону, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Докази, отримані з порушенням закону, не можуть бути покладені в основу судового рішення.
  4. Кожен, кого засуджено за будь-який злочин, має право на те, щоб його засудження і вирок були переглянуті вищою судовою інстанцією згідно з законом.
  5. У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним чи несправедливим засудженням.

Стаття 56. Невиконання злочинних розпоряджень і наказів

  1. Ніхто не зобов’язаний виконувати злочинні розпорядження чи накази.
  2. За віддання і виконання злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 57. Право не бути повторно засудженим

  1. Нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження за діяння, за які його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до законної процедури.
  2. Відновлення провадження у справі згідно із законною процедурою є можливим занаявності нових або нововиявлених фактів чи в разі виявлення суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
  3. Юридична відповідальність особи носить індивідуальний, за винятком передбачених законом випадків, характер.

Стаття 58.  Відмова давати показання щодо себе, права засудженого

  1. Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів своєї сім’ї та близьких родичів, коло яких визначається законом.
  2. Засуджений користується всіма правами і основоположними свободами, за винятком тих, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 59. Відшкодування за рахунок держави завданої шкоди (перенесено у ст. 33-1 як частина права на належне врядування)

Стаття 60. Право знати свої права і обов’язки

  1. Кожному гарантується право знати свої права, свободи і обов’язки.
  2. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права, свободи і обов’язкилюдини, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.
  3. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права, свободи і обов’язкилюдини, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Стаття 61. Незворотність в часі законів

  1. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони поліпшують правовий стан, пом’якшують або скасовують відповідальність особи.
  2. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
  3. Ніщо в цій статті не перешкоджає судовому розглядові і покаранню будь-якої особи за будь-яку дію чи бездіяльність, яка на час її вчинення становила кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаним міжнародною спільнотою.

Стаття 62. Право на правову допомогу

1. Кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, правова допомога надається безоплатно або за часткову оплату.

2. Для надання кваліфікованої правової допомоги при вирішенні справ у судах, інших державних органах та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях всіх форм власності діє самоврядна організація – адвокатура.

3. Кожен є вільним у виборі захисника та представника своїх прав. Органам досудового розслідування, державному обвинувачеві і судові забороняється довільно втручатися у вибір особою свого захисника, перешкоджати його участі у справі.

4. Таємниця спілкування особи з представником чи захисником її прав гарантується.

Стаття 63. Необмеженість прав і свобод

  1. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
  2. В умовах воєнного або надзвичайного стану законом можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 21, 23, 24, частиною першою і другою статті 25, статтями 26, 28, 29, частиною третьою статті 30, частиною п’ятою статті 32, статтею  39, частиною першою статті 41, статтями 42, 43, 51, 54, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62 цієї Конституції.

Стаття 64. Захист Вітчизни

  1. Право захищати Український народ і Українську державу належить кожному. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов’язком громадян України.
  2. Порядок проходження військової служби регулюється законом.

Стаття 65. Обов’язок кожного не заподіювати шкоду

  1. Кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природній та культурній спадщині України,відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 66. Обов’язок сплачувати податки

  1. Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
  2. Розмір податків і зборів не повинен становити загрозу правам і свободам людини. Президент України зобов’язаний наглядати за поміркованістю податків і зборів.

Стаття 67. Неухильне додержання Конституції і законів

  1. Кожен зобов’язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
  2. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Стаття 68. Заборона зловживання правом

  1. Жодне із закріплених в цій Конституції прав і свобод не може тлумачитись всупереч його суті або як таке, що дозволяє займатися діяльністю або вчиняти будь-яку дію, спрямовану на скасування конституційних прав і основоположних свобод або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це дозволяє Конституція України.
  2. Притягнення особи до юридичної відповідальності одного виду за наявності законних підстав для притягнення її до відповідальності іншого виду є зловживанням правом.
  3. Обмеження на здійснення прав і основоположних свобод, передбачені цією Конституцією, не можуть бути застосовані для досягнення жодних інших цілей ніж ті, для яких вони були встановлені.
  4. Жодне з передбачених цією Конституцією прав і свобод не повинно тлумачитися як таке, що обмежує або шкодить правам і основоположним свободам, визнаним чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.