Тетяна Гончарук про наполегливість та позицію рівненської громади.

Не секрет, що самоорганізація та ініціативність — одні з важливих факторів, які допомагають впровадити реальні зміни на місцевому рівні. А небайдужість мешканців та активний громадський контроль додають більшої впевненості, що ці зміни стануть системними. Саме такою небайдужою та ініціативною виявилась група пенсіонерів-активістів Рівненщини, яка за допомогою юристів місцевої громадської приймальні УГСПЛ відстояла своє право на інформацію.

Серед клієнтів Рівненської громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини є група дуже активних та соціально свідомих пенсіонерів із сіл Рівненського району, які займають принципову та активну громадянську позицію. Ці люди щодня роблять щось для того, аби місцеві самоврядні та владні органи працювали на благо мешканців відповідних територіальних громад, виконували вимоги чинного законодавства, впроваджували ефективні програми розвитку на місцях.

Одна жінка із цієї групи пенсіонерів – пані Катерина (ім’я змінено) – вирішила поцікавитися інформацією щодо розпорядження бюджетними коштами та земельними ділянками в одній із сільських рад. Чи підозрювала тоді пані Катерина, що це лише початок її буремного шляху українськими реаліями?

Юристи громадської приймальні УГСПЛ підготували інформаційний запит, в якому вимагалося надати відповідну інформацію:

1. Кошториси (фінансові звіти) будівельних робіт, затрати будівництва і ремонту доріг, на харчування дітей в дитсадках і школах, закладах соціальної сфери, преміювання посадовців та інших працівників апаратів місцевих органів, розміри та адресатів надання матеріальної допомоги;
2. Звіт(и) про власні кошти та субвенції від обласного бюджету, держави та витрати сільських рад;
3. Копії усіх договорів сільських, районної ради щодо оренди, купівлі-продажу будівель в Рівненському районі;
4. Копії усіх рішень щодо розпорядження земельними ділянками із земельних фондів відповідних сільських та районної ради (оренди, купівлі-продажу, безоплатної приватизації тощо);
5. Документи, в яких зафіксовані затрати на утримання апарату районної ради та адміністрації (зарплати, премії, комунальні виплати, утримання транспорту та ін.);
6. Матеріали про розвиток місцевого самоврядування та публікації в офіційних ЗМІ про діяльність.

Цей інформаційний запит було надіслано до сільської ради. Однак відповідь пані Катерина отримала лише через 21 день, що суперечить вимогам чинного законодавства, яке передбачає розгляд інформаційного запиту протягом 5 (!) робочих днів.[1] До того ж, у наданні інформації пенсіонерці було відмовлено. Причину обґрунтували так: «інформація щодо надання документів перерахованих у шести пунктах Вашого запиту, містить відомості персональних даних про осіб, які не надавали дозволу на розголошення їхніх особистих відомостей, тому відповідно до положень зазначеного Закону (прим. Закон України “Про захист персональних даних”) порядок доступу до персональних даних можливий лише за умови згоди суб’єкта персональних даних».

Однак, як зазначає координатор та юрист Рівненської громадської приймальні Марія Цип’ящук, така відповідь сільського голови аж ніяк не відповідає вимогам Закону України “Про доступ до публічної інформації”: «Зокрема пункт 5 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлює, що не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами, володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном, зокрема до копій відповідних документів, умови отримання цих коштів чи майна, прізвища, імена, по батькові фізичних осіб та найменування юридичних осіб, які отримали ці кошти або майно. Пункт 2 цієї ж статті вказує на те, що обмеження доступу до інформації здійснюється виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам тощо».

Отримавши відмову у доступі до інформації, юристи приймальні підготували адміністративний позов до сільської ради, а також до її голови. Проте судом було винесено ухвалу про залишення адміністративного позову без руху у зв’язку з наявними у ньому недоліками і встановлено строк для усунення цих недоліків. На жаль, з невідомих причин, цю ухвалу пані Катерина отримала із запізненням, що підтверджується довідкою з пошти. За допомогою юристів приймальні, жінка оформила заяву про залучення додаткового відповідача, а також заяву про усунення недоліків. І ці документи, разом із виправленим адміністративним позовом, було подано до Рівненського районного суду Рівненської області, що підтверджено відповідними штампами із зазначеними номерами вхідної кореспонденції.

Згодом пані Катерина отримала усі матеріали своєї справи разом із супровідним листом з Рівненського районного суду Рівненської області про те, що суд повертає позовну заяву через пропущення строків.

Найсумніше в цій довгій історії те, що свої права, зокрема на доступ до публічної інформації, та права громадського контролю органів влади (які регулярно отримують кошти з наших податків) небайдужим громадянам доводиться доказувати та терпеливо відстоювати через суд.

У зв’язку із тим, що з першого вересня 2015-го року значно зросли ставки судового збору, юристи намагалися знайти спосіб, щоб відновити судовий розгляд без подачі апеляційної скарги. Для цього було складено лист на ім’я голови суду, до якого було подано позов (він же є й суддею у даній справі), де хронологічно викладено усі обставини справи із вказівкою на те, що вини пані Катерини, як позивача, у пропущенні строку виправлення недоліків немає, оскільки лист надійшов із запізненням, а отже й не було підстав для повернення адміністративного позову.

Більше того, відповідно до ч. 1 ст. 33 Кодексу адміністративного судочинства України, судові виклики і повідомлення здійснюються повістками про виклик і повістками-повідомленнями. А ч. 3 ст. 33 цього Кодексу встановлено, що судовий виклик або судове повідомлення осіб, які беруть участь у справі, здійснюється рекомендованою кореспонденцією (листом, телеграмою). Згідно з ст. 35 Кодексу, повістка вручається під розписку. Особа, яка вручає повістку, зобов’язана повернути до адміністративного суду розписку адресата про одержання повістки, яка приєднується до справи.

«У нашому випадку, суд виніс ухвалу про повернення адміністративного позову не виконавши вимог статей 33-35, 49 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме – суд не встановив, чи був позивач у справі належним чином повідомлений про відповідне судове рішення (ухвалу про залишення позову без руху) і чи міг він фактично виконати вимоги суду. Такі дії суду суперечать не лише вимогам чинного процесуального адміністративного законодавства, але й принципам здійснення справедливого судочинства, закріплених Конституцією України, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, 1950 р., практикою Європейського Суду з прав людини», – пояснює юрист приймальні Марія Цип’ящук.

Нарешті, по спливу майже чотирьох місяців, суд призначив справу до розгляду. Рішення було винесено на користь пані Катерини. Суд таки зобов’язав сільську раду виконувати імперативні вимоги законодавства про доступ до публічної інформації та надати до ознайомлення запитувані документи.

Звісно, можна радіти такому рішенню суду, який поновив справедливість. Однак найсумніше в цій довгій історії те, що свої права, зокрема на доступ до публічної інформації, та права громадського контролю органів влади (які регулярно отримують кошти з наших податків) небайдужим громадянам доводиться доказувати та терпеливо відстоювати через суд. Прикметно, що у базі Єдиного державного реєстру судових рішень досі не опубліковано жодного (!) процесуального рішення по цій справі.

Як би там не було, все ж, цей випадок — гарний приклад того, що за свої права варто боротися. І якщо таких прикладів та завзятих суспільно активних людей буде більше, рано чи пізно проблему вдасться вирішити на системному рівні. До слова, суд констатував факт того, що голова сільської ради недобросовісно виконав свої обов’язки щодо надання публічної інформації. Тепер пані Катерина та юристи приймальні планують звертатися до Омбудсмена з проханням підготувати подання і притягнути голову до адміністративної відповідальності. То ж, далі буде…

Підготувала Тетяна Гончарук

Фото заставці — сайт міста Радомишль

[1]                  Чинне законодавство передбачає, що розпорядник інформації може продовжити строк надання запитуваної інформації до 20 днів, якщо надання такої інформації передбачає обробку значного обсягу інформації чи її систематизацію. Однак про продовження строку розпорядник повинен письмово повідомити запитувача в межах п’ятиденного строку, і – звичайно ж – надати відповідну інформацію. У нашому випадку не було ані належного повідомлення, ані відповіді по суті запиту.