Публікація

Примусове лікування: від спалення на вогнищі до “Контракту Уліса”

Що таке примусове лікування — слухайте у подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка»

В давні часи форми примусового лікування осіб були просто жахливі. У Стародавньому Римі їх поміщали в темниці. У період Середніх віків душевні хвороби найчастіше розглядали як одержимість дияволом, в результаті чого до хворих застосовувалися вкрай жорстокі заходи, аж до спалення на вогнищі. У XV-XVI з’являються перші психіатричні лікарні, проте поводження із хворими було негуманним: їх заковували у ланцюги, шмагали різками, запроторювали до карцеру або темної кімнати. Перші винятки з цього правила з’явилися у Constitutio Criminalis Carolina, кримінальному кодексі Карла V (у 1532 р). Там було положення про те, що за вбивство не караються люди, позбавлені розуму.

Доктор Томас Сас // Wikipedia

Відомий американський психіатр Томас Сас у своїй статті для журнала «Фрімен» написав наступне: «Робота лікаря полягає в тому, щоб надавати допомогу. Робота судді — в тому, щоб завдавати шкоди: карати порушення закону без згоди порушника … Тюремні наглядачі, які виконують винесені суддями вироки, шкодять своїм ув’язненим незалежно від результатів втручання. Психіатри, які виконують винесені суддями вироки, також шкодять своїм пацієнтам незалежно від результатів втручання … Різниця лише в тому, що тюремники не оголошують себе благодійниками ув’язнених, тоді як психіатри наполягають, що вони — благодійники недобровільно госпіталізованих пацієнтів … Більшість індивідуумів сприймають своє насильницьке психіатричне лікування як покарання.

Свіжий подкаст «Правової Абетки» доступний за посиланням.

Психіатри ж наполегливо стверджують, що ті, хто піддається психіатричному примусу, є психіатричними пацієнтами, а не психіатричними жертвами, що психіатричний примус є лікуванням, а не покаранням, і що ті, хто противиться їхній „благодійності“, є запеклими ворогами турботи про хворих, а не захисниками свободи і справедливості. Той, хто контролює лексику, контролює соціальну реальність. Ерозія наших свобод — не секрет. Вона, головним чином, — результат злиття медицини з державою, злиття, що підсилює залежність людей від влади фарміндустрії і психіатричного контролю, заохочувати і заохочувати необгрунтовано широким визначенням термінів „хвороба“ і „лікування“. Коли уряд контролює релігію, не тільки релігійна свобода, але все свободи стають химерою. Коли уряд контролює здоров’я [людей], не тільки медична свобода, але всі свободи стають химерою».

Уліс та сирени // WikipediaЩоб запобігти примусовому лікуванню в Європі придумали так званий «Контракт Уліса». Людина, яка відчуває, що у найближчому майбутньому вона втратить можливість відповідати за свої дії, підписує документ, який дозволяє лікарям застосовувати до неї примусове лікування.

Термін цей походить, звісно, від історії, про яку писав Гомер в «Одисеї». Коли Уліс разом із товаришами наближався до острову Сирен, він дуже хотів почути їхній спів. Але він знав, що цей спів зведе його з розуму, і він може, наприклад, викинутися за борт корабля. Тоді він наказав всім морякам замазати вуха воском, а його самого прив’язати до щогли, щоб він не заподіяв собі шкоди. Крім того, він наказав їм ні за яких умов не змінювати курс і тримати оголені мечі над його головою, щоб вбити його одразу, коли він раптом вирветься на волю.

У 1961 році генерал Петро Григорович Григоренко виступив із критикою сталінізму та політики Микити Хрущова. 1963 створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що 1964 року був позбавлений звання, нагород та пенсії. У 1964–1965 і 1969–1974 роках зазнавав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, був позбавлений роботи.

Наприкінці 1968 Петро Григоренко написав працю «Про спеціальні психіатричні лікарні (дурдоми)», де першим поставив питання: «Треба боротися за корінну зміну системи експертизи й утримання хворих у СПЛ, за надання громадськості справжньої можливості контролювати умови утримання і лікування хворих у цих умовах». Згодом СРСР, припертий доказами Григоренка та інших правозахисників, був змушений вийти з Міжнародної асоціації психіатрів, інакше б його виключили звідти за використання психіатрії в політичних цілях.Генерал Петро Григоренко // Wikipedia

У травні 1976 року Григоренко став членом-засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша Миколу Руденка сприяв утворенню 9 листопада 1976 року в Києві Української Гельсінської групи.

А як діє примусове лікування в Україні? Геннадій Співак знаходився у психіатричній лікарні на примусовому лікуванні протягом двох років. Він вважає, що його тримали в лікарні незаконно і вимагає покарати лікарів за злочин. Зараз справа Співака знаходиться в Європейському суді з прав людини. Як вважає поліція, у грудні 2011 року Геннадій Співак скоїв спробу вбивства. Сам він каже, що це була самооборона, оскільки на нього скоїли напад. Адвокат Співака Дмитро Жарий: «Психіатрична експертиза визначила, що під час цього він перебував у сутінковому стані свідомості, тому не міг усвідомлювати значення своїх дій. Комплексна психіатрична експертиза підтвердила, що психічними захворюваннями він не страждає. У стані неосудності він перебував тільки під час скоєння правопорушення. На підставі цього висновку обвинуваченого не засудили, а направили на примусове лікування у психіатричну лікарню.

Вже у лікарні лікарі встановили, що у нього є певні психічні розлади, і призначили психотропні препарати. Але, за свідченнями потерпілого, ці ліки йому не лише не допомагали, але й завдавали фізичного та психо-емоційного болю і спричиняли страждання. Геннадій погоджувався на праце-терапію, щоб не вживати ці ліки. Через це він не зміг створити родину, оскільки жінка, яка з ним зустрічалася, була позбавлена можливості бачитися з ним».

9 жовтня 2012 року Дніпровський районний суд міста Дніпродзержинська постановив, що під час скоєння злочину Геннадій Співак перебував у сутінковому стані свідомості, не відповідав за свої дії, а отже не підлягає кримінальному покаранню. Замість цього йому призначили курс лікування у психіатричній лікарні із суворим наглядом.

13 жовтня 2014 року Красногвардійський райсуд Дніпропетровська відмовив лікарю-психіатру у задоволенні подання щодо продовження примусового лікування Геннадія Співака, оскільки, на думку суду, він може усвідомлювати свої дії, керувати ними, розладів сприйняття та маячних ідей не виявляв. 24 жовтня 2014 року Апеляційний суд Дніпропетровської області відмовив лікарю-психіатру у задоволенні апеляційної скарги про продовження застосування примусового лікування на тій підставі, що цей лікар не є законним представником та захисником особи. 28 жовтня 2014 року Генадій Співак був виписаний з лікарні у супроводі матері.

Про це та інше слухайте у свіжому подкасті Олега Шинкаренка та Олени Сапожнікової «Правова Абетка». Подкаст створено за підтримки Центру Стратегічних справ Української Гельсінської спілки з прав людини.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування