Публікація

Проти Росії, та не завжди на захист кримчан: чого бракує в резолюції ООН щодо Криму

Ми публікуємо статтю Тетяни Печончик (Центр інформації про права людини) та Флоріана Ірмінгера (Фундація будинків з прав людини), присвячений резолюції ООН з кримського питання. Коментарі та зауваження правозахисників щодо цього важливого документу були оригінально опубліковані на Європейській правді.

c90ab3f-625

Наприкінці тижня світова дипломатія знову повернеться до питання Криму. З ініціативи України Генасамблея ООН голосуватиме за резолюцію, яка констатує кризу з правами людини у Криму від початку окупації.

Попереднє голосування у Третьому комітеті ООН щодо цієї резолюції, яке відбулося у листопаді, всередині України було представлене як перемога української дипломатії.

Насправді ж реальність дещо інша.

Через політизований характер резолюції та її сприйняття як “упередженої” деякі країни, які зазвичай підтримували Україну (наприклад, Ботсвана, Чилі, Нігерія, Південна Корея чи Сенегал), відсторонилися від підтримки. І це не дивно, адже суть резолюції спрямована не стільки на захист жертв порушення прав людини у Криму, скільки на те, щоб завдати якомога потужнішого удару по Росії.

Перша резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму була проголосована більше як два з половиною роки тому.

Так, 27 березня 2014 року ООН підтвердила територіальну цілісність України, підкресливши, що так званий  референдум, який відбувся 16 березня 2014 року і призвів до анексії півострову, “не має законної сили“. Резолюція також закликала “всі сторони негайно приступити до мирного врегулювання ситуації”.

З того часу Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі визнав ситуацію у Криму міжнародним збройним конфліктом і триваючою окупацією. Після цього Російська Федерація відкликала свій підпис під основоположним документом МКС, Римським статутом, який вона, до слова, і без того не збиралася ратифікувати.

Країни, що підтримали цю резолюцію у 2014-му, сьогодні так само не ставлять під питання її зміст. Таким чином, ні в кого не виникає сумнівів у легітимності та законності заяв України стосовно її територіальної цілісності – за винятком тих, хто вірить у російську пропаганду.

Також не викликає сумнівів факт, що після анексії ситуація з правами людини в Криму значно погіршилась.

Росія ввела на окупованій території свої закони, створила підконтрольні їй суди та органи влади, які проводять серйозну та системну атаку на громадянське суспільство і на тих, кого влада сприймає як політичних опонентів.

Значна частина порушень прав людини в Криму, що фігурують в повідомленнях ООН, базуються на даних правозахисників і юристів, які продовжують працювати на півострові та імена яких ми не будемо називати задля їх безпеки.

Ми твердо переконані, що для міжнародної спільноти давно настав час звернути увагу на руїну системи захисту прав людини в Криму, яка є наслідком політики Росії та де-факто влади Криму. Коаліція громадських організацій, яку ми представляємо, неодноразово закликала до цього, зокрема в березні 2016 року, під час засідання Ради Безпеки ООН в Нью-Йорку.

Отже, що не так із документом, який лобіює офіційний Київ?

Ми вважаємо, що резолюція ООН повинна згадати також про відповідальність тих, хто виконує накази системи, агентів де-факто влади Криму.

Вони повинні бути не лише згадані, але й засуджені в тексті резолюції.

Ці люди мають отримати чіткий сигнал, що світова спільнота за ними спостерігає, знає про їхні злочини і що рано чи пізно їм доведеться за все відповісти.

15 листопада 2016 року комітет ГА ООН, який займається питаннями прав людини, схвалив проект резолюції “Ситуація у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)”, запропонованої Україною: 73 держави проголосували за, 23 – проти і 76 утрималися – не так вдало, як це було у березні 2014 року, коли 100 держав висловилися за український документ, 11 – проти і 48 утрималися.

Та це голосування не є остаточним. Резолюція ще має бути розглянута Генасамблеєю.

Дещо ще може змінитися, хоча не варто очікувати на різку зміну ставлення і кількості голосів.

За правилами ООН, за нинішнього розподілу голосів резолюція також буде затверджена – при голосуванні в ГА кількість тих, хто утримався, не має юридичного значення. Головне – перевага голосів “за” над голосами “проти”.

Але, звісно, хотілося б, щоби Україні вдалося переконати більше держав проголосувати за резолюцію. Наприклад, такі країни як Аргентина, Вірменія, Ботсвана, Бразилія, Чилі, Кот-д’Івуар, Габон, Гана, Мексика, Нігерія, Південна Корея, Руанда, Сенегал, Сербія, Сінгапур, Південна Африка, Туніс, Уругвай.

Адже Крим – це не проблема тільки України чи Західної Європи, а виклик для всього світу. І саме тому в Організації Об’єднаних Націй порушення прав людини у Криму повинно бути представлено і сприйматися як міжнародна проблема, а не виключно українська. Це помилка української дипломатії – вважати, що власних зусиль чи навіть спільних потуг із європейськими партнерами буде достатньо, аби притягнути до відповідальності винних у порушенні прав людини у Криму.

Інша проблема резолюції, винесеної на розгляд Генасамблеї ООН, стосується відповідальності. У тексті документа йдеться про відповідальність виключно Російської Федерації як країни-окупанта, яку закликають “дотримуватися своїх зобов’язань відповідно до норм міжнародного права“.

Ми вважаємо, що резолюція ООН повинна згадати також про відповідальність тих, хто виконує накази системи, агентів де-факто влади Криму.

Вони повинні бути не лише згадані, але й засуджені в тексті резолюції.

Ці люди мають отримати чіткий сигнал, що світова спільнота за ними спостерігає, знає про їхні злочини і що рано чи пізно їм доведеться за все відповісти.

Та резолюція містить пробіл в цьому питанні, зосередивши увагу лише на широкій картині політичної відповідальності РФ.

Дійсно, Росія повинна бути в центрі уваги, проте відсутність згадок про відповідальність решти учасників порушень не підвищує довіру до резолюції.

І насамкінець факт, який для української дипломатії найболючіше визнати: Україна теж несе відповідальність за недотримання прав людини у Криму.

Об’єктивна резолюція повинна була б засудити громадянську блокаду Криму і будь-які майбутні спроби подібних акцій.

Також у документі мала б бути згадана відповідальність України щодо ускладнення доступу до Криму для іноземних журналістів, правозахисників, адвокатів.

Відсутність у резолюції згадок про системну дискримінацію жителів Криму в українських банках та ставлення до них як до “нерезидентів” – це ще одна втрачена можливість для світової спільноти вплинути на ситуацію з правами кримчан.

Немає у резолюції й жодної згадки про урядову заборону на вивезення з Криму особистих речей, які не включені у список дозволених Кабінетом міністрів (постанова № 1035). Це призводить до ситуацій, коли переселенці з Криму, жертви репресій та переслідувань, при переїзді на материкову частину України не можуть забрати із собою своє майно – через обмеження, введені українським урядом.

Підсумовуючи, зазначимо: є підстави сподіватися на кращі результати голосування цього тижня у Нью-Йорку.

Серед таких підстав – те, що Україна останнім часом показала свою готовність співпрацювати з міжнародною спільнотою для вирішення проблем у сфері прав людини.

Але при цьому важливо, щоб згадані вище проблеми не замовчувалися на рівні ООН, а країни – друзі України не соромилися вимагати від Києва робити все можливе для дотримання прав як тих кримчан, які змушені були покинути окупований півострів, так і тих, які досі проживають у Криму, документувати порушення прав людини, щоб потім притягнути де-факто владу і тих, хто її підтримує, до відповідальності.

Ми віримо, що ця резолюція, як і будь-який інший міжнародний документ, що стосується України, – це також можливість закликати країну до виконання її власних зобов’язань перед своїми громадянами, а також і її справжнього, непідробного бажання реагувати на порушення прав людини і наслідки окупації Криму.

Адже кримчани, жертви переслідувань і репресій, заслуговують на інше ставлення, ніж ігнорування.

Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини (Київ, Україна)

Флоріан Ірмінгер, Фундація будинків з прав людини (Женева, Швейцарія)

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування