Публікація

Права людини в зоні АТО: хто відповість за помилки держави?

Із початком військових дій на Сході України полон для українців став буденністю. Так, за офіційними даними Служби безпеки України, станом на вересень 2016 року у неволі залишається 111 людей (з яких 9 на території Російської Федерації), серед яких не лише військові, а й цивільне населення. Проте досі статус полонених є неврегульованим на державному рівні. Як і те, хто несе відповідальність за помилки держави.

 

Держава подарувала марну надію, яка обернулась маніпуляцією

Наталю Міністерство оборони та Служба безпеки України майже рік запевняли в тому, що її чоловік, учасник АТО, боєць Збройних сил України, перебуває у полоні. Увесь цей час жінка докладала усіх зусиль, щоб визволити свого Віктора з рук ворога. Лише через рік, завдяки зусиллям волонтерів, вдалося з’ясувати, що боєць загинув…

Подарована державою марна надія обернулася для жінки знущаннями та маніпуляціями зі сторони ворога. У жовтні 2014 року дружині загиблого бійця АТО почали телефонувати і говорити, що її чоловік нібито живий і перебуває у полоні, проте стан його є важким. Потрібна медична допомога та лікування. Також її запевняли у тому, що Віктора можна врятувати, якщо зібрати на лікування 14 тисяч гривень. У цьому переконував жінку Микола Золотаренко, котрий представився “волонтером”, який ніби витягував поранених полонених. На ділі, Золотаренко, прикриваючись благородними намірами, ошукав дружину загиблого бійця та інших волонтерів, які допомогли зібрати необхідну суму грошей та перерахували йому на картку. Після цього до пані Наталі двічі телефонували з телефону Віктора і залякували невідомі зі сторони “ополченців”. Ще через деякий час прибічниця сепаратистів Даша Морозова запевняла жінку, що її чоловік живий і перебуває у лікарні, медики надають йому необхідне лікування. Згодом стало зрозуміло, що все це було маніпуляцією…

screenshot_45

Волонтери знають більше, ніж держава?

Навесні 2015 року Наталя вирішила подавати позов до Європейського суду, щоб визволити чоловіка з полону.

Юристи Рівненської громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини підготували відповідну заяву до Європейського суду за Правилом 39, яке передбачає термінові звернення, коли існує загроза здоров’ю чи життю людини. До слова, на сьогодні, завдяки такій практиці, вдалося визволити з полону біля 100 українських бійців.

Ненадання медичної допомоги є грубим порушенням права людини на життя, а також на гуманне та людське поводження. Попри те, що ці порушення відбулися під час фактичних військових дій — це жодним чином не виправдовує злочинців, адже низка міжнародних документів — Женевські конвенції, т.з. Стамбульський протокол та інші — однозначно та безапеляційно проголошують обов’язок надати належну медичну допомогу пораненим учасника збройного конфлікту, або тим, хто такої допомоги потребує.

Паралельно дружині бійця з пошуками допомагали добровольці з волонтерської організації “Всеукраїнське об’єднання родин учасників АТО”. Парадоксально, що саме волонтери, а не Служба безпеки України, розшукали чотирьох бійців, які були очевидцями ситуації, та з’ясували, що Віктор загинув.

Виявилося, що боєць АТО Віктор зник 25 серпня 2014 року. Разом ще з чотирма бійцями він потрапив під обстріл при атаці ворогом їхнього підрозділу. Чотири товариша Віктора, які вижили, розповіли, що усі вони отримали досить важкі поранення, однак сепаратисти не надали їм належної медичної допомоги. Щоправда, вони ввели морфін для знеболення та залишили бійців помирати на полі бою. До ранку Віктор помер.

Іншим чотирьом пораненим довелось самотужки рятуватись – бійці повзли дорогою поблизу селища Дзеркального (Донецька область) та просили допомоги у місцевого населення. Проте мешканці робили вигляд, що нічого страшного не відбувається. І лише водій маршрутного автобуса, який проїжджав повз, – попри відверті і категоричні претензії пасажирів – підібрав поранених солдат і довіз їх до найближчого населеного пункту, звідки вони могли дістатися шпиталю.

mariya
Марія Цип’ящук

«Ненадання медичної допомоги є грубим порушенням права людини на життя, а також на гуманне та людське поводження. Попри те, що ці порушення відбулися під час фактичних військових дій — це жодним чином не виправдовує злочинців, адже низка міжнародних документів — Женевські конвенції, т.з. Стамбульський протокол та інші — однозначно та безапеляційно проголошують обов’язок надати належну медичну допомогу пораненим учасника збройного конфлікту, або тим, хто такої допомоги потребує. У цьому ж випадку можна припустити, що вчасно надана перша допомога врятувала б українського бійця від смерті. На жаль, його просто залишили помирати на полі бою»,розповідає Марія Цип’ящук, юристка Рівненської громадської приймальні Української Гельсінської спілки з прав людини.

Пізніше інформацію від волонтерів про загибель Віктора підтвердила експертиза ДНК. Однак в ході таких процесуальних процедур жінці та батькам загиблого довелося пройти через справжні тортури: впізнавати тіло Віктора по фото, де його обличчя було важко впізнати – з моменту загибелі бійця і до його поміщення в морг його тіло “мандрувало” територією АТО більше місяця в кузові вантажних військових автомобілів. При цьому погода у вересні була ще досить теплою; пізніше Наталя поїхала до тоді ще Дніпропетровська, щоб бути присутньою під час ексгумації тіла загиблого і його впізнання під час слідчої дії.

«Волонтери надають інформацію швидше і володіють нею краще, ніж відповідні державні органи. Проте робота добровольців ніяким чином не має виправдовувати бездіяльність державних служб. Помилки можуть траплятися. Однак нам незрозуміло, для чого надавати інформацію, в якій немає певності – тим більше, коли ця інформація стосується людських надій і людського горя», коментує юрист Марія Цип’ящук.

Із заявою до тоді ще міліції дружина загиблого бійця Наталя звернулася у жовтні 2014 року щоб оскаржити дії та бездіяльність усіх причетних сторін за залишення у небезпеці військового і ненадання йому відповідної медичної допомоги, а також надання державними органами недостовірної інформації. Наразі юристами громадської приймальні складено та вже втретє подано клопотання до слідчого відділу поліції у м. Дніпро про призначення судово-психологічної експертизи на встановлення ступеня моральної шкоди, яка була спричинена пані Наталі як вчиненням самого злочину (тобто жорстокого вбивства її чоловіка), так і бездіяльністю і неправомірними діями органів державної влади України, які безвідповідально та неналежним чином виконують свої обов’язки.

P.S.

Наразі Наталя самостійно виховує двох малолітніх дітей, які щодня протягом року по кілька разів запитували у мами, чи скоро повернеться їхній батько… Мабуть не варто казати про те, як важко діти перенесли цю втрату, дізнавшись правду.

Ця трагічна історія змушує замислитись над багатьма питаннями, зокрема: на підставі якої інформації СБУ та Міністерство оборони України відписували жінці, що її чоловік живий та перебуває в полоні? Чому держава досі не співпрацює якісно з волонтерами? Або ж та сама поліція чи внутрішня розвідка та інші державні служби, що мають більше юридичних компетенцій, співпрацюючи з волонтерами могли б давати більш ефективні результати у своїй роботі. І те, що турбує дружину загиблого бійця найбільше: хто, врешті-решт, візьме на себе відповідальність за майже рік страждань, які довелося їй пережити через недостовірну інформацію?

Над матеріалом працювали: Тетяна Гончарук та Юлія Мініч

Підготувала Тетяна Гончарук, спеціально для “Юридичної газети”

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

img_5501-kopyya

Чи є Суми доступним містом?

Представники УГСПЛ у Сумах разом зі студентською юридичною клінікою Сумського державного університету, напередодні 3 грудня...

03 Грудня 2016

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування