Публікація

ООН знайшла три болючі точки в українському судівництві

Питання реформи української судової системи є актуальним як всередині України, так і поза її межами. Так, тема незалежності судової гілки стала однією із найбільш часто згадуваних тем під час проходження Україною Універсального періодичного огляду (УПО)[1] у Женеві наприкінці жовтня минулого року. Країни-члени ООН надали Україні більше 20 рекомендацій щодо покращення ситуації у цій сфері.

«Міжнародна спільнота визначає три больові точки. Перше – це питання судоустрою і суддівських рад, органів суддівського самоуправління, дисциплінарні комісії, їхній склад та інше. Друге – відбір суддів, зокрема критерії і процедури. Третє – це підзвітність судів, зокрема незалежність винесення вироків», – сказала старший програмний менеджер Програми розвитку ООН в Україні Юлія Щербініна.

Зокрема, серед рекомендацій, наданих Україні, звучали заклики до запровадження справедливих процедур та критеріїв призначення та звільнення суддів (Словаччина, Австрія, Польща), забезпечення більшої відкритості судових процедур (Іспанія). Також Україні рекомендували усунути випадки вибіркового правосуддя (Великобританія, Нідерланди, Австралія), обмежити повноваження прокуратури (США), викорінювати корупцію із судової системи (Німеччина), впроваджувати новий КПК для забезпечення об’єктивності та незалежності системи кримінальної юстиції (Норвегія, Республіка Корея), виконувати рішення Європейського суду з прав людини (Вірменія) тощо.

Голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко теж називає три проблеми, пов’язані із незалежністю суддів: "По-перше, добір кваліфікованих чесних та порядних суддів, по-друге, власне незалежність суддів для виконання своїх повноважень, по-третє, проблеми у внутрішній системі боротьби із некваліфікованими суддями. І якщо перше питання на найнижчих рівнях було вирішено, то далі ця реформа не пішла. Усі призначення на вищі посади (власне, де і приймаються остаточні судові рішення) здійснюються винятково на особистій довірі…"

На думку голови Судової Асоціації України «Фундація сприяння правосуддю» Катерини Тарасової, останнє рішення Європейського суду з прав людини відносно судді екс-судді Верховного суду України Олександра Волкова чітко визначає, які саме проблеми та перешкоди існують в українській судовій системі.

«Суд надав оцінку процедурі притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зазначивши, що в Україні судова гілка влади не є достатньо відокремленою від інших. Більше того, судді на сьогоднішній день не є процесуально захищеними проти можливих зловживань з боку дисциплінарних органів або дотичних до них осіб – а це є безперечною шкодою у питанні суддівської незалежності», – сказала вона.

Ще однією проблемою, за словами координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана, є те, що суддями в Україні часто стають колишні прокурори, адвокати тощо. «У них залишаються горизонтальні зв'язки із тією ж прокуратурою, і про незалежність в такому разі дуже складно говорити. Я переконаний, люстрація до певної мірі значно сприяла б незалежності судової системи", – додав він.

Станіслав Міщенко, в.о. голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, звернув увагу на завантаженість суддів, що стає на перешкоді здійсненню якісного правосуддя: «Ми з основною функцією здійснення судочинства справляємося, незважаючи на всі ті проблеми, що існують. Але порахуйте, в яких умовах ми працюємо. На одного суддю Вищого спеціалізованого суду припадає близько 100 касаційних справ, які він має опрацювати в "розумні" строки…».

З ним погоджується і Михайло Цуркан, заступник голови Вищого адміністративного суду України. «У нашому суді на одного суддю на рік припадає 1200-1300 справ … Це правосуддя? Це штампування рішень. 90% справ – це ті, які взагалі не повинні були потрапляти. Ніхто не хоче погоджуватися, що справа вирішується в окружному чи апеляційному суді. Усе має вирішити тільки Вищий спеціалізований суд. Ми самі себе заганяємо в глухий кут…», – сказав суддя.

[1]Універсальний періодичний огляд (УПО) — процедура, протягом якої кожна країна мусить звітувати у рамках Об’єднаних Націй, як вона дотримується прав і свобод людини — і отримувати критичну оцінку свого звіту. Кожна країна проходить Універсальний періодичний огляд один раз на 4,5 роки. Під час огляду країна представляє свій звіт про ситуацію з правами людини. Правозахисники, в свою чергу, надають свій, так званий «тіньовий звіт». Уперше Україна звітувала перед верховним комісаром ООН з прав людини у 2008 року.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування