«Награждение непричастных, наказание невиновных!!!»
Справа про вбитого, через численні публікації, тепер вже занадто відомого полтавського кінорежисера й екс-музиканта гурту «The Вйо» Сергія Звенигородського (творчий псевдонім Маріо ) набула неабиякого розголосу. Та найбільше сколихнуло всю Полтавщину те, що оперативники безпідставно, але доволі вдало, навішують це вбивство на 16-ти річну напівсироту Вікторію Санжарівець.
Вбивство сталося 28 серпня 2010 року у місті Кобеляки Полтавської області, і саме із цього часу, і по цей день, маленьке дівчатко, 9 місяців поспіль, перебуває в СІЗО від суду до суду, і чекає на вирок за чужу провину.
І хоч газета «Свобода слова» (Гадяцький район) немає ніякого відношення до Кобеляцького району, її головний редактор Ірма Крат дізнавшись від інформаційного агентства «Новини Полтавщини» про те, що підзахисній вже мало хто зможе допомогти, відклала усі свої справи і 11 травня 2011 року поїхала на чергове слухання до суду.
Тож трішки про історію життя обвинувачуваної. Вікторія Санжарівець практично ніколи не відчувала справжнього материнського тепла, через те, що у трирічному віці рідна матір померла, і разом із своїм старшим братом вони завжди, а особливо останнім часом, відчували себе в родині по відношенню до мачухи – зайвими, єдине що тягнуло до своєї оселі, це рідний батько, та старша сестра Оксана. Чого вартий навіть той факт (розповідають односельці), коли спіткало Вікторію горе, і рідна сестра Оксана запропонувала скластися грішми на послуги адвоката – мачуха категорично відмовила, пояснивши це тим, що збирає гроші на ремонт у будинкові.
Вікторія, як розповідають сусіди, дуже добра дівчина, найбільше що їй подобалося, – няньчитися із сусідськими дітьми. В 16 років, як і усі її ровесники, почала ходити до міської дискотеки, що знаходилась за сім кілометрів від їхнього села Ліщинівки. Як то в народі кажуть «Ніхто не баче, як сирота плаче; та усяк знає, як вона гуляє».
На вигляд дівчина дуже гарна, тому залицяльників було вдосталь. Серед них були й доблесні працівники міліції, котрі ніколи не проти були позабавлятися із молодими дівчатами, які всього лише за скромно накритий стіл, пляшку пива, сигарети та декількох слів про начебто взаємне кохання, вже зараз готові повністю віддатися в обійми молодих «бійців».
Тієї ж зло віщої ночі, коли сталося вбивство, по під берегом річки, Партія Регіонів влаштувала для міста триденний традиційний фестиваль під назвою «Вйо! Кобеляки!», який чимось схожий на Сорочинський ярмарок, але до всього цього, по під річкою розмістилося й наметове містечко.
Звісно, що на таку триденну безкоштовну дискотеку де можна побачити купу знайомих, разом із своєю подругою Лесею пішла й Вікторія. Десь об 22.30 Вікторія зустріла доволі добре знайомих двох працівників Кобеляцького райвідділу міліції Юрка та Сашка. Молоді міліціянти відразу запросили дівчат попити пива в альтанці, що знаходилася на другому березі річки, якраз навпроти фестивалю.
Добре «набравшись» Вікторія, яка начебто вже давно мала сексуальні стосунки із Юрком, приревнувала його до своєї подруги Лесі.
Юрко це помітив, але продовжував залицятися до подруги. Десь о 00.30 Вікторія попросила хлопців відвезти її додому, бо мабуть відчувала, що вже ледь тримається, від зайвого випитого пива на ногах. Хлопці відмовили, і Вікторія образившись, пішла сама. Дорогою дівчина зайшла на автомобільну заправу де завжди, у теплу пору року, на бордюрчику засідала молодь, і аж до самого ранку, пили все що продавали, та на що вистачало грошей.
Леся ж, ще з хвилин 40 посиділа із міліціонерами, після чого Юрко завізши Сашка на фестиваль, відвіз її додому. Куди поїхав далі Юрко – невідомо. Сашко, скоріше за все, якому Вікторія подобалась навіть більше ніж Юркові, мабуть пішов на фестиваль шукати ображену дівчину.
А цим часом, Вікторія зустріла на автомобільній заправці знайомого Віталія із яким вже без подруги, у великій компанії, святкова ніч продовжилась. Десь о другій годині ночі, до автомобільної заправки підійшов й той самий Сашко, працівник міліції, який за декілька годин до цього, сидів із Вікторією та її подругою у альтанці. Нагулявшись вдосталь, дівчина автостопом дісталась до свого поселення, і вже о четвертій ранку була вдома.
На ранок, містом пролунала жахлива звістка про те, що неподалік від концерту, попід річкою, знайшли задушеним власними підтяжками музиканта Маріо. Також з’ясувалося, що у музиканта викрали мобільний телефон, відеокамеру та особисті документи.
Хтось із учасників фестивалю вказав на те, що бачив Маріо останній раз із блондинкою Вікою, і що саме вона повинна знати хто вбив загиблого. Але для чого міліціянтам довго думати, і шукати вітра у полі, якщо все можна зробити значно простіше, і швидше?! Якщо хтось бачив? – То нехай вона і буде вбивцею! А нам, за швидко розкритий злочин, додаткові зірочки на погони, та й швидша дорога до генеральського звання. На мою думку, кмітливі хлопці знали, що дівчина із бідної родини, сирота, батьки довго опиратися не будуть, прокуратура плавно ляже під міліцію, а суддя візьме черговий гріх на свою душу, і знову, не задумуючись, що за усі вчинки будуть нести відповідальність їхні діти – винесе дитині вирок: «позбавлення волі терміном на 15 років». Як говорив один відомий письменник Монтескьє. Ш «Найжорстокіша тиранія та, яка виступає під виглядом законності і під прапором справедливості», от у нашій правоохоронній системі все саме так і відбувається.
Та як говорить одне прислів’я «Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох» то у цій справі, саме два полтавських журналісти Кулик та Кучеренко вчасно «поставили» правоохоронну систему на чотири кінцівки, і примусили задуматися про те, чи зручно буде їм у такому положенні оголосити сфабрикований вирок??? Ніхто із рідних вже не сподівався на допомогу, та саме завдяки цим двом журналістам, беззахисну ніяк не вдається запроторити за решітку. Бо живуть ці люди за принципом, як зазначила пані Кучеренко словами відомого письменника-антифашиста Юліоса Фучика «Якщо ти промовчиш, коли прийшли за твоїм сусідом, то хто стане на твій захист, коли прийдуть за тобою?». Їхні статті, в яких йдеться про те, що дівча немає ніякого відношення до цього безжалісного вбивства, надрукувало не одне видання і з неабияким ажіотажем передавалися із рук в руки, які невимушено натякали кожному читачеві на те, що таке судочинство може статися й з тобою.
Такий хід подій не сподобався ні головному міліціонеру Полтавської області, ні тим кого відразу підвищили у званні за швидке «розкриття» злочину. Начальник відділу зі зв’язків з громадськістю ГУМВС у Полтавській області Юрій Сулаєв звісно ж, що не за власною волею, а скоріше за все, за вказівкою генерала, відразу почав спростовувати усі публікації відомих журналістів, і говорити про те, що медійники пишуть не правду, а «доблесні» міліціонери не беруть хабарів, не фабрикують розкриття злочинів, не «вибивають» із невинних показів, і лише правдою та вірою служать народу України. Казати доводиться це йому регулярно, та в інтонації завжди відчувається, що і він сам у це не вірить, але сказати цього публічно звісно, що не може, і не хоче, бо занадто високу посаду обіймає за яку постійно доводиться триматися обома руками і ногами, щоб не відібрали інші. А щодо журналістки пані Кучеренко, то панові Сулаєву варто була б прислухатися до повчальної народної мудрості «Не стій ззаду коняки, коли не знаєш її норову».
Через два тижні після вбивства , як розповідає зараз Вікторія в суді, до неї приїхав начальник «убойного» відділу обласної міліції Олександр Власенко, і без дозволу рідних, посадив у автівку та повіз до райвідділу. В райвідділі, підозрювана каже, що Власенко лякав її електрошокером та давив олівцем на пальці, щоб дівчина зізналася у вбивстві. Також додав, що якщо це і не вона зробила, то їй мало хто зможе допомогти із рідних, і лише єдиний вихід не потрапити за грати, – зізнатися у тому, чого не коїла, та аргументувати свій вчинок тим, що начебто Маріо хотів її зґвалтувати. За награне зізнання на відеокамеру та під час відтворення подій, Власенко пообіцяв Вікторії повний захист, та два роки умовного арешту. За рахунок невинної дівчини, полковнику дуже ж таки хотілося вислужитися перед головним міліціонером області паном Рудяком і показати, що саме він і є, той самий, найкращий, та найдосвідченіший міліціонер мало не на всю країну. Так і сталося, але не до кінця, як говорив Наполеон Б. «Спинитись можна при підйомі, але не при падінні».
Спочатку Вікторія зізналася на відеокамеру, що це вона вбила Маріо, та коли в суді пішла мова про те, що замість обіцяного захисту за те, що виручила міліціянтів, їй доведеться відсидіти нізащо аж 15 років – дівчина почала говорити правду. Зізналась і у тому, що саме Власенко сказав, щоб вона сказала мачусі, щоб та порвала одяг в якому була на фестивалі. Прохання падчериці мачуха звісно що виконала: розірвала кофтину, а спідницю порізала ножицями, бо розірвати руками не вистачало сили. За мить прилетіли міліціонери, «перекинули» верх-дном будинок, вилучили понівечений одяг, та з шаленою радістю в очах, схопили речовий доказ, і з неабиякою швидкістю помчалися до відділку, де мабуть потираючи рука об руку, не приховуючи сорому, один одному говорили – «…справу зроблено». Багато хто із читачів запитає, а чому вона на таке погодилася, але ще навіть відомий поет Шекспір писав «Страх – супутник брехні», а Лец Єжи стверджував, що «Життя змушує людину багато чого робити «добровільно».
Перед тим, як їхати на чергове слухання 11 травня 2011 року , Ірма Крат у телефонному режимі зв’язалася із Юрієм Сулаєвим і повідомила про те, що хоче власними очима побачити підсудну, та коли приїхала до суду, суддя сказав, що судове слухання відбудеться без підсудної, бо начебто не було чим доставити підозрювану із СІЗО . Для усіх присутніх відразу стало зрозумілим, що робиться це навмисно, та й усі ми знаємо, що «Відсутній завжди винен». Також, головний редактор Ірма Миколаївна під час судової перерви у телефонному режимі запропонувала панові Сулаєву свій транспорт для привезення підсудної, але очільник правової системи «щиро» пояснив, що машина повинна бути спеціально обладнана та озброєна. Можна лише уявити собі, з чого створюють проблему, таке враження, що не маленьку дівчинку, а цілого, триголового, особливо небезпечного для держави монстра, під наглядом сімох міліціонер, потрібно доставити до суду. На минулому слуханні, все саме так і було, 7 озброєних конвоїрів, в бронежилетах, доставляли дівчину до суду.
На суді було опитано двох понятих, які чітко і ясно пояснили судді, що дівчина на відтворенні подій, не у тому місці показувала де лежав вбитий, говорила, що він лежав на животі, а на справді його знайшли лежачи на спині, постійно плуталася, і часто перепитувала у міліціянтів, чи правильно вона все робить? Тобто чи за їхнім сценарієм. Все це говорить про те, що вона немає ніякого відношення до цього вбивства.
Також цікавим є факт про те, чому суддя не бере до уваги те, що вбитий музикант Маріо, колишній афганець, під 2 метри зросту та під 100 кілограмів ваги, мав великий синець під оком, крововиливи у голові на сідницях і т.д. Це що, 16-ти річна дитина, яка ніколи не приймала участь у бійках, із своїм 150 сантиметровим зростом в стані сильного алкогольного сп’яніння практикувала уроки «Кон-Фу»??? Заскочила йому на спину, зняла з нього підтяжки, і без будь-яких причин на це, просто задушила????
Чому суддя не говорить про те, що у дівчини не було ніякого мотиву цього робити, чому не бере до уваги те, що у працівників міліції не залишилося жодного речового доказу та немає жодного свідка, який би підтвердив причетність Вікторії до вбивства?
Знайомі Маріо говорять, що того дня він вживав лише пиво, ще й учасникам фестивалю наказував не напиватися, щоб наступний концерт не виглядав кволим, але судово-медична лабораторія, скоріше за все, на прохання певних осіб, щоб вже остаточно запроторити малолітню за грати, на мою думку, сфабрикувала аналізи, і надала результат про те, що у музиканта у крові було виявлено 3,8 промілей алкоголю при смертельній дозі 2,7 ( про що стверджує навіть працівник Кобеляцької прокуратури).
Не буду вказувати хто, але навіть працівник Гадяцького ДАІ сказав; «…що бачив всього у своєму житті, але 3,8 алкоголю у крові може показати лише труп, який до цього випив 3 літри горілки і 20 літрів пива і якого навряд чи хтось спасе, а про те, що у такому стані хтось захоче сексуальних стосунків, то навіть не показують у кіно…»
Маріо, як показує судово-медична експертиза, був вбитий десь на початку третьої години ночі біля альтанки. Нагадую ще раз, що у цей час, Вікторія відпочивала на автомобільній цілодобовій заправці, що для міста у нічний час слугує баром. Разом із нею, був і її знайомий Віталій, але підтвердити це у суді він не може, бо має умовний арешт, який забороняє йому виходити із власного помешкання після десятої години вечора. Спочатку Віталій хотів дати покази у суді, що дівчина була у товаристві його компанії, але міліціонери чітко дали зрозуміти хлопцеві, що одне невірне слово, і воронок стоятиме і під його порогом.
Начальник «убойного» відділу Власенко, як сказала у суді підозрювана, приходив до неї у камеру, і просив не відмовлятися від «вибитих» ним попередніх показів.
До того ж, до рідної сестри Вікторії Оксани, подзвонив один товариш із в’язниці, який відбуває термін за хуліганство, та передав сестрі жахливу звістку про те, що у Вікторії струс мозку. На минулому засіданні, журналісти тишком-нишком запитали у Вікторії під час судової перерви, чи це правда? Вікторія відповіла, що вона дійсно перебувала у лікарні два місяці із труском мозку, і що їй роблять якісь ін’єкції, через які у неї постійно болить голова і зникає зір.
Приїжджали також на судове засідання й журналісти із телепрограми «Критична точка», але суддя, після 35 хвилинного роздуму категорично заборонив проводити відеозапис судового процесу.
Не дозволив суддя й Ірмі Крат зустрітися із підсудною, бо мабуть є що приховувати.
Мати ж вбитого, також не вірить у те, що дівчина вбила її сина. Екстрасенс, до якого зверталась мати, вказала на те, що її сина вбили люди у пагонах.
Після закінчення суду Ірма Крат об’їхала мало не увесь Кобеляцький район і опитала мало не усіх свідків, сусідів, товаришів, знайомих. Була й на місці події, і на заправці. Цікавим фактом стало те, що працівник, який тієї ночі працював на заправці, де все фіксується на відеокамеру, чомусь раптово звільнився. Відеозаписи начебто вилучили працівники міліції, після чого зникли. У телефонній розмові, колишній працівник заправки пояснив: «Я не хочу втручатися у цю справу, і нічого не пам’ятаю…Через таких, як «менти» у мене вже двічі був струс мозку, тому – вибачте…»
Довго шукала Ірма Миколаївна й подругу Лесю з якою була тієї ночі Віка. Ніхто не хотів говорити де вона проживає та номер її мобільного. Десь о десятій вечора Ірма Миколаївна знайшла Лесю аж у самій Полтаві. Леся розповіла, що через деякий час, після того, як Вікторію відправили у СІЗО, працівник міліції Юрко, в якого закохана підсудна Вікторія, запрошував Лесю на побачення і вона із радістю їздила із ним на відпочинок. Судячи з Лесиної розповіді, якій також дуже подобається жонатий Юрко, дівчина не переймається тим, що Вікторію хочуть відправити за грати, більше того, вона навіть рада цьому, бо мабуть вбачає у занадто красивій на вроду Вікторії свою конкурентку. В ході спілкування, Леся дивну сказала річ : «А чому я повинна щось розповідати вам про міліціонерів, якщо сама Віка нічого не хоче говорити. Воно мені потрібне?! У мене дитині 3 роки!!! »
Місяць тому Ірма Миколаївна мала розмову із одним колишнім ув’язненим, який проживає у Гадячі. Він розповів історію про те, що разом із ним відбував своє покарання один чоловік за вбивство дружини, бо теща сказала, що він її втопив у річці. Суддя оголосив вирок – 15 років позбавлення волі. Відсидівши 12 років, його дружина раптово повернулася із закордону, куди втекла разом із своїм коханцем. Чоловіка відразу випустили на волю, і ні міліція, ні теща із дружиною, пробачення не попросили. І саме основне, про що б хотілося сказати, то це те, що він також після міліцейських тортур на відтворенні подій, показував все, що йому говорили, і якби сказали, що це він убив Бен Ладена, то мабуть і в цьому зізнався б.
Не так давно у цих же Кобеляках було вбито трьох дівчат, і мало не кожен другий житель цього району із болем розповідає про те, що це зробили працівники міліції.
У Лохвиці десь п’ять років тому один чоловік, раніше судимий, зґвалтував дівчину, його відпустили на один день попрощатися із рідними, і він зґвалтував ще одну жінку, після чого спалив будинок разом із потерпілою. Щоб Полтавське керівництво не дізналося про те, що після такого тяжкого злочину, чоловіка було незаконно відпущено на волю, його миттю «вкинули» у камеру, і у прямому сенсі цього слова, – повісили. Про це розповідав сам працівник Лохвицького райвідділу Ірмі Крат. Також, не так давно, працівники Лубенського райвідділу до смерті забили молодого хлопця, після чого, вибачте, але як собаку викинули із райвідділу на подвір’я. Товариші ж цього хлопця, ставши один одному на плечі через віконне скло, все це дійство записали на мобільну відеокамеру. І що ви думаєте, покарали міліціонерів ? Ні! Більше того, із часом підвищили у званні. І це лише деякі вирвані із життя історії, а скільки їх ще буде, якщо й надалі закривати на це очі?
………………………………………………………..
Дякуючи Богу, над дівчиною зглянувся відомий Полтавський адвокат Сергій Миколайович Колотій, який прочитавши публікацію на сайті інформаційного агентства «Новини Полтавщини», погодився безкоштовно захищати в суді малолітню напівсироту.
Наступний суд відбудеться 27 травня 2011 року об 10.00. Звертаємося до усіх небайдужих людей, керівників партій, громадських організацій та журналістів, будь ласка прийдіть до суду і не дайте невинну дівчину посадити, на далекі 15 років, за грати. Обходити таку біду стороною, чисто по людські – не можна, і як написала відома поетеса Леся Українка «Без надії, сподіватись».
Якщо хтось, іще щось знає про цю історію, будь ласка повідомте за телефоном 0996431215 (Ірма Крат журналістка), або 0506990904 (Микола Колотій адвокат) – анонімність гарантуємо.
Матеріал підготувала: головний редактор газети «Свобода слова», перший заступник у Полтавській області голови ГО «Комітету по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією», екс-кандидат на посаду Гадяцького міського голови, голова Гадяцької районної організації «Народної партії», лауреат Міжнародного конкурсу серед журналістів 2010 року «Проти катувань» Ірма Миколаївна Крат