Публікація

Хроніка висадки «юридичного десанту» на «нуль»

Сєвєродонецька приймальня Української Гельсінської спілки з прав людини здійснила свій черговий виїзд до лінії розмежування у Кримське. Адвокат Катерина Сєрікова написала польову замітку з прифронтової території.

Враження кожного разу «вражають», прошу вибачення за тавтологію. Минулого разу ми не пересувалися далі першої половини села, проте цього разу ми вирішили пройтися вулицею вглиб населеного пункту, щоб на власні очі побачити скільки «щастя» приніс нашим співвітчизникам так званий «руський мир»… Від того, що ми побачили – волосся стало дибки. Розриви снарядів важкої артилерії на відстані один кілометр від нас ми навіть не помічали, настільки були вражені тим, що побачили.

img_20160909_120612

І так. Поїздка, як і зазвичай, розпочалася із дороги. Це була важка дорога, але ні… Дорогою цей розритий військовою технікою та зораний мінами шлях назвати важко. Нам пощастило, що не було дощу. Із замиранням серця ми проїжджали найбільш вразливі ділянки дороги, які знаходяться під ворожею оптикою. Доїхали до Грозових воріт, перехрестилися та поїхали далі. На в‘їзді в село нас привітно зустрічали українські військові – нас вони завжди чекають, бо приїжджаємо ми не самі, а завжди веземо їм смаколиків. Доїхавши до селищної ради, ми дізналися, що голова ВЦА звільнився, тепер Кримське залишилось без очільника. Це ще гірше, ніж ми уявляли – оскільки тепер люди позбавлені навіть можливості звернутися до голови за допомогою. Не знайшовши навіть секретаря, ми вирушили самі у пошуках людей, яким потрібна наша юридична допомога. Також ми хотіли знайти осіб, які б погодилися на документування руйнувань їх домівок.

Шлях наш починався із селищної ради і продовжувався три з половиною кілометри. Знову відчули себе сталкерами, проте цього дня на шляху ми хоча б зустрічали людей. Більшість віднеслася вороже до нас – ми знімали зруйновані будинки, а люди там “дикі”, не звикли до сторонніх осіб у бронежилетах. Проте броніки ми майже одразу зняли, оскільки вирішили не привертати до себе уваги з боку зеленої ділянки лісу.

img_20160909_120013

По дорозі ми зустріли нашого клієнта, якому ми вже допомогаємо із оформленням спадщини. Він запросив нас до себе до дому, продемонструвавши наскільки зруйнований його будинок – чотирнадцять ГРАДів влучиил у його домоволодіння… Будинок зруйнований, люди живуть у літній кухні.

Цей доброзичливий чоловік познайомив нас із сусідами, у одного із них будинок зруйнований вщент. Нещасний чоловік. Він погодився на документування. Склали анкету.

Також до нас підійшла жіночка, яка також погодилася скласти анкету. ЇЇ будинок мало постраждав, проте родина відремонтувала його за власний рахунок. Не чекають нічого від держави. І це боляче чути та розуміти. Під час складення анкети я запитувала у неї хто саме здійснював обстріли, з якого боку. Вона підбирала слова, не знала як відповісти. А потім сказала: «Ну, а як ви думаєте – якщо будинки у сусідів пошкоджені із трьох боків, саме з тих, де знаходяться «ці» – то хто нас обстрілював?!». Це було риторичне питання. Я посміхнулася і запитала, чи то були бойовики “ЛНР”. Вона почала сміятися та радіти. Вона не знала яких поглядів я, боялася щось сказати, щоб не отримати проблеми. З’ясувалося, що жіночка із Західної України, і під час сильних обстрілів жила на Батьківщині.

img_20160909_160504

Ми спілкувалися ще з декількома людьми, які були дуже залякані. Проте, незважаючи на це, нас не могло не порадувати те, що настрої у людей дуже патріотичні. Люди знають скільки лиха приніс у їх домівки так званий «руський мир».

img_20160909_121243

Після Кримського ми направилися до селища Нижнє, яке також знаходиться у зоні обстрілів бойовиків. Там ми зустрічалися із директоркою школи та дитсадка, передали дитяче взуття для малечі, яке було передано нам волонтерами із Хмельницького (у Кримському ми також передали взуття). Поспілкувалися із дівчиною – мамою чотирьох діточок, яка переселилася разом із родиною із міста Макіївка. Велика проблема – відсутність коштів для існування, відсутність роботи. Родина працьовита, проукраїнська, проте державі не потрібна. Задокументували їх. Будемо допомогати і далі по всіх питаннях.

img_20160909_101245

Далі була дорога додому, душ та депрессія… Ці емоції важко забути.

Катерина Сєрікова

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування