Публікація

Донецька пенсіонерка відсудила в України 4000 євро

Причина позову — бездіяльність поліції та суду щодо визнання власників квартири

Ірина Смірнова народилася 76 років тому і мешкала у Донецьку. Наприкінці листопада 2001 року до неї прийшли двоє незнайомих чоловіків та запропонували продати половину її квартири за 700 доларів. Квартира була двокімнатна, пані Ірина прожила там зі своїм сином вже багато років, і ціна була сміхотворно низька, тому від пропозиції незнайомців вона відмовилась. Тоді один із чоловіків сказав їй, що її син (який на той час вже мешкав окремо) подарував половину квартири йому, а отже, якщо Ірина відмовиться продати другу половину, або ж переїхати у хатинку на окраїні міста, то вона про це пошкодує. 18 грудня Ірина дізналася, що її син дійсно підписав нотаріально завірену дарчу на половину квартири.

Ірина Смірнова: «Прийшли у квартиру бандити і кажуть: «Ваш син подарував нам квартиру». Я кажу: «Як подарував? Я власник квартири! На мені лицевий рахунок, син живе у своїй квартирі із власною родиною… абсолютно: я подарував — і все. Мабуть, напився п’яний. Нічого не каже. Він боїться їх. Каже: я подарував і все. І на суді сказав: я подарував, і більше нічого».

З листопада 2002 року обидва чоловіки почали регулярно навідуватися до Ірини Смірнової, погрожувати їй, ламати замок у квартирі та завдавати іншої шкоди її майну. 23 листопада вони увірвалися до квартири, побили Ірину, потім вбили її собаку. У грудні 2002 року, коли до Ірини прийшла її дочка, непроханий гість сильно побив їх обох. Після цього у квартирі поселилися невідомі, які влаштовували щодня гучні вечірки із погромами майна. Ірина вирішила переїхати з квартири і жити в іншому місці, але оскільки вона так і не дала згоди на продаж або обмін своєї частки, чоловіки періодично знаходили її та били. Кожного разу Ірина зверталася до поліції (тоді ще міліції — ред.), але там понад двадцять разів відмовили їй навіть у відкритті кримінальної справи за фактом побиття. Поліція сказала, що все це внутрішньородинні сварки, які не перешкоджають іншим громадянам. Всі ж докази побиття та завдання шкоди майну поліція назвала несуттєвими.

Врешті Ірина дізналася, що ці люди тероризують подібним чином багато власників квартир у Донецьку. У 2003 році вона звернулася до прокуратури із вимогою скасувати акт дарування половини квартири, бо той відбувся без її згоди. 12 листопада Ворошилівський суд Донецьку визнав, що передача частини неподіленої квартири без згоди всіх власників є незаконною. Але лютого 2004 року Донецький апеляційний суд скасував це рішення, оскільки, на його думку, дарування, на відміну від продажу, не вимагає згоди співвласників. 10 серпня 2004 року Верховний суд України відмовив Ірині у касації по цій справі і рішення вступило у законну силу.

5 жовтня 2004 року Ірина розпочала новий судовий процес, намагаючись вигнати непроханих гостей. 21 червня 2005 року Донецький райсуд постановив, що загарбники не мають права на цю квартиру, а вона не може бути розділена на частини через надто маленьку площу. З іншого боку вони можуть отримати від Ірини компенсацію у 5602 гривні за свою частину. У свою чергу, вони мають виплатити компенсацію коштів на утримання цієї квартири. 20 жовтня 2005 року Донецький обласний суд вирішив, що не можна позбавити майна відповідачів, а отже непрохані гості все ж таки мають право на половину квартири. До того ж вартість цієї половини зросла до 73 878 гривень. Тоді Ірина подала на касацію, де розповіла всі подробиці злочинної схеми заволодіння квартирами, а також те, що її фактично вигнали із власного житла. Але у січні 2006 року Верховний Суд України знов відмовив Ірині у всіх її вимогах.

З листопада 2002 року обидва чоловіки почали регулярно навідуватися до Ірини Смірнової, погрожувати їй, ламати замок у квартирі та завдавати іншої шкоди її майну. 23 листопада вони увірвалися до квартири, побили Ірину, потім вбили її собаку. У грудні 2002 року, коли до Ірини прийшла її дочка, непроханий гість сильно побив їх обох. Після цього у квартирі поселилися невідомі, які влаштовували щодня гучні вечірки із погромами майна. Ірина вирішила переїхати з квартири і жити в іншому місці, але оскільки вона так і не дала згоди на продаж або обмін своєї частки, чоловіки періодично знаходили її та били.

15 серпня 2007 року поліція нарешті задовольнила вимоги Ірини і заарештувала трьох її кривдників. Згодом поліція отримала скарги ще одинадцяти громадян, у яких заарештовані намагалися відібрати квартиру таким самим чином. У 2008 році затриманих випустили з-під варти до суду. У 2011 році Донецький суд Київського району виправдав всіх обвинувачених, оскільки, на його думку, предмет справи — це приватна суперечка. У лютому 2012 обласний суд скасував це рішення і зловісну трійцю знов затримали. Через півроку Донецький суд Київського району засудив зловмисників до 11, 8 та 7 років покарання із конфіскацією майна. Також суд зобов’язав злочинців виплатити Ірині 35 273 гривень матеріального та 30 000 гривень морального відшкодування. Але цих грошей Ірина так і не отримала і навіть гірше того.

Ірина Смірнова: «Їх вже випустили. Вони як місяць просиділи, то й добре. Як розпочалася ДНР, їх звільнили. Нічого я не отримала, абсолютно нічого. Я вже й до Міністерства юстиції писала: чому вони не виплачують мені моральну та матеріальну шкоду? Чому не повертають квартиру? Чотирнадцять років суджуся і не можу знайти правди. Мені 75 років, вже життя яке тут лишилося».

Адвокат Гельсінської спілки з прав людини Михайло Тарахкало // УГСПЛ
Михайло Тарахкало

8 грудня 2004 року Ірина Смірнова звернулася до Європейського суду з прав людини. На етапі комунікації Європейського суду з українським урядом її інтереси захищав адвокат Центру стратегічних справ Української гельсінської спілки Михайло Тарахкало. Український уряд представляв юрист, який зараз є урядовим уповноваженим у справах ЄСПЛ Іван Ліщина. Громадське Радіо звернулося до міністерства юстиції та самого Івана Ліщини із проханням пояснити, навіщо українські правоохоронці так знущалися зі старенької пенсіонерки, і що уряд може зробити для запобігання подібних ситуацій в майбутньому. На жаль, Іван Ліщина та міністерство юстиції відмовилося коментувати цю ситуацію. У своїх запереченнях на скаргу Ірина Смірнової, уряд сказав, що поведінка поліції та суду була цілком зрозуміла та виправдана, адже розібратися у цій ситуації спочатку було дуже складно. Але, на думку уряду, Ірина могла би оскаржити дії поліції в українському суді. Адвокат Михайло Тарахкало каже, що вина українських правоохоронців очевидна.Михайло Тарахкало: «Державні органи повинні були захистити її від цих неправомірних дій. Вона довгий час зверталася до різних інстанцій, до судів зверталася, до правоохоронних органів зверталася і просила: захистить мене, по відношенню до мене відбуваються неправомірні дії. А національні суди відповідали: це приватний конфлікт, це ваша квартира, вони власники, і ви власники. От і розбирайтеся поміж собою, будь ласка. Суд сказав, що подібна позиція є неадекватною. Національні органи повинні втручатися у цю ситуацію і вирішувати її по суті, а не формально».

Нарешті у своєму рішенні від 13 жовтня 2016 року Європейський суд постановив, що було порушено статті 3 та 8 Конвенції: “Заборона катування” та “Право на повагу до приватного і сімейного життя”. Суд також постановив, що держава-відповідач має сплатити заявнику протягом трьох місяців з дня набрання постановою законної сили 4000 євро. Михайло Тарахкало сподівається, що цей штраф спричинить швидкі зміни у практиці українських правоохоронців.

Михайло Тарахкало: «Ця справа є фактично прецедентом для України у цій сфері балансу інтересів поміж двома співвласниками житла. Фактично він сказав, що якщо є суперечка поміж двома  власниками житла, який перетворюється на якесь насильство, погрози, то державні органи мають втрутитися і не просто припинити це насильство, але вирішити питання по суті: що робити із житлом, щоб у подальшому конфлікт припинився».

Підготував Олег Шинкаренко, спеціально для Громадського радіо

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування