Документування воєнних злочинів та порушень прав людини як національний обов’язок
Українська Гельсінська спілка презентувала Центр документування та закликала до співпраці державні органи.
25 жовтня в національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбувся круглий стіл «Документування порушень прав людини під час збройного конфлікту та на тимчасово окупованій території України». Під час заходу Українська Гельсінська спілка презентувала Центр документування, який діє з березня цього року.
Основною темою, що звучала під час зустрічі, яка об’єднала правозахисників та представників влади, постала необхідність кооперації між документаторами та державою.
Ми не можемо розраховувати на те, що коли скінчиться війна, то ми тоді займемося розслідуванням злочинів, які були вчинені під час військового конфлікту, бо докази зникають. Це властивість доказів. А це означає, що багато воєнних злочинців уникнуть відповідальності, багато жертв не отримають ані компенсації, ані навіть певної справедливості бачити злочинців засудженими. Тому ми не можемо чекати
На початку круглого столу голова правління Української Гельсінської спілки Олександр Павліченко заявив про наявність інформації про вбивства, катування та незаконні позбавлення волі на окупованій території України. Він наголосив на надзвичайній важливості документування таких злочинів і притягнення їх винуватців до відповідальності.
«Ми виходимо з того, що країни, які вже мали такі конфлікти, [в них] cтворювалися ініціативи щодо документування, коли держава не встигала документувати, а тоді розслідувати і притягати до відповідальності за вчинення таких злочинів, – зазначає Олександр Павліченко. – І власне завданням і метою створення таких проектів з документування є зібрання всіх фактів порушень прав людини, пов’язаних з збройним конфліктом на сході України».
Також Голова Правління УГСПЛ додав, що на сьогоднішній день вже є багато подібних ініціатив, представлених громадськими організаціями та волонтерськими рухами. Наприклад, Правозахисна коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі», що об’єднує 16 органзацій. Метою цієї діяльності стоїть зібрання під єдиним дахом всіх організацій, підкреслює Олександр Павліченко.
Виконавчий директор УГСПЛ Аркадій Бущенко зауважив, що, на жаль, Україна має приєднатись до балканських країн, яким довелось пережити війни у 90-их та документувати воєнні злочини. Він наголосив, що це є дуже терміновою справою:
«Ми не можемо розраховувати на те, що коли скінчиться війна, то ми тоді займемося розслідуванням злочинів, які були вчинені під час військового конфлікту, бо докази зникають. Це властивість доказів. А це означає, що багато воєнних злочинців уникнуть відповідальності, багато жертв не отримають ані компенсації, ані навіть певної справедливості бачити злочинців засудженими. Тому ми не можемо чекати».
Також Аркадій Бущенко наголосив, що розрізнена праця у напрямку документування шкодить справі та запросив до спільної роботи державні органи.
Керівник аналітичного напрямку УГСПЛ, в рамках якого діє Центр документування, Олег Мартиненко, окреслив діяльність документаторів у більш значущій перспективі для суспільства, ніж просто збір фактів та їх безпосереднє доведення до розслідування. Мова йде про концепцію правосуддя перехідного періоду (transitional justice), яку Спілка активно впроваджує до українського суспільно-правового дискурсу:
«Коли ми почали документувати перший випадок порушення прав людини – ми нічим не відрізнялись від будь-якої волонтерської ініціативи, правозахисної організації, яка займається цією благородною справою. Однак, втягнувшись у цей процес, ми також відкрили для себе цілий пласт міжнародних документів, які присвячені не стільки документуванню військових злочинів, скільки більш глобальній проблемі – усвідомленню того, як суспільство переходить з одного етапу в інший. Від пост-конфліктного суспільства до демократичного. Це називається концепцією правосуддя перехідного періоду. Вона широко відома, але, на жаль, поки що не в Україні».
Центр документування – це не стільки центр розслідування, скільки саме центр фіксації для встановлення історичної правди.
Олег Мартиненко зазначив, що Центр у підготовці своєї роботи, вивчав роботу аналогічних центрів документування, присвячених війнам у Чечні та колишніх югославських республіках. За словами правозахисника, всі вони працюють на одних і тим самих принципах.
«Таким принципом є встановлення історичної правди, – заявляє Олег Мартиненко. – Саме історичну правду видають як продукт ці центри документування, яким користується, після аналітичного опрацювання, значно ширший спектр зацікавлених людей. Це звичайно і органи правосуддя. Це і ті люди, що пишуть закони. Це люди, що добиваються виконання цих законів. Це різноманітні релігійні та етнічні спільноти, які використовують історичну правду для аргументації та розвитку своїх спільнот. І таким чином Центр документування – це не стільки центр розслідування, скільки саме центр фіксації для встановлення історичної правди».
Зокрема правозахисник привів приклади Інституту Наталії Естімірової, заснованого Норвезьским Гельсінським комітетом, а також боснійські та хорватські центри. Олег Мартиненко звернув увагу на недоліки, допущені попередниками – це зосередження на інформації, наданій живими носіями, що пережили стресові ситуації, а також невчасність документування внутрішньо переміщених осіб та потерпілих. Він наголосив, що в Україні є всі шанси для ефективної роботи у цьому напрямку, з урахуванням міжнародних документів і за підтримки міжнародної спільноти. Тому метою стоїть співпраця неурядових організацій з державою на шляху створення власної історичної пам’яті та реконструкції історичної правди.
Стосовно співпраці з державними органами, Олег Мартиненко зазначив про спільну роботу у різних напрямках з СБУ та МВС. Втім, деякі механізми цієї роботи ще не є досконалими. Так правозахисник зауважує наявність близько 350 матеріалів, які можуть стати потенційними справами, втім їхня доля не є певною через певну «підвішеність», з якою слідчі не можуть собі дозволити працювати.
Координатор Центру документування Олексій Біда розповів про особливості роботи ініціативи. В команді Центру працює семеро людей – 2 оператори, 3 аналітики, а також адміністратор і координатор.
Для пошуку даних документатори використовують різні джерела – це автоматизований моніторинг ЗМІ та соцмереж, інформація надана громадськими приймальнями УГСПЛ, результати польових місій на Сході, дані, що надаються організаціями-партнерами, а також, звичайно, безпосередні опитування свідків і постраждалих під час конфлікту. Центр працює також над позиціюванням місць злочину на карті. Документатори займаються верифікацією інформації за принципом трьох джерел та ідентифікують учасників подій через аналіз відкритих джерел.
Олексій Біда зазначив, що Центр користується базою Memex з високим ступенем надійності, сервери якої знаходяться на території Великої Британії.
Загалом, за словами правозахисника, документатори зафіксували біля 1300 одиниць інформації. На основі цих даних вже є 45 справ, підтриманих Центром стратегічних справ УГСПЛ. Спільно з ЦСС Центр документування працює і над доказами контролю Росією окупованих територій Донецької та Луганської областей. Також Центром було підготовлено 5 тематичних звітів і 3 звіти у співавторстві з партнерами Спілки.
У планах Центру – інтерактивна карта загиблих у конфлікті, робота у складі міжвідомчої комісії з документування, обмін інформацією з іншими організаціями та державними органами, створення спільних баз даних та відеоархівів.
Олександр Сєдов, аналітик Центру документування, докладніше розповів про методику аналізу соцмереж та відкритих джерел інформації:
«У соцмережах на даний момент є багато сторінок людей, які брали участь у конфлікті на сході України. У ході аналізу цих сторінок, окрім безпосередньої інформації про людину, можна з’ясувати також коло його знайомств, з ким він спілкується. За фотографіями визначити де, коли він знаходився. Якщо є фото з шевронами, військовою технікою – можна визначити підрозділ у якому він знаходиться. Ми ці дані збираємо та вносимо їх у нашу базу даних, спільно з потерпілими».
Аналітик додав, що за недостатності використання цих джерел – використовуються інші відкриті джерела. Це реєстри фізичних та юридичних осіб, бази даних судових рішень тощо.
«На даний момент є інформація щодо близько двох тисяч осіб, які беруть участь у збройному конфлікті. До бази внесено 350 анкет, більш-менш повних, цих осіб», – підкреслив Олександр Сєдов.
Після презентації Центру документування на круглому столі відбулися виступи представників влади. Йшлося як про роботу, що здійснюється окремими відомствами, так і про співпрацю з громадськими організаціями та її перспективи.
Народний депутат України, заступник голови Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Георгій Логвинський поділився результатами роботи щодо ситуації на окупованому Кримському півострові. За його словами наразі відкрито близько тисячі кримінальних проваджень стосовно міністрів, депутатів та суддів, що співпрацюють з окупаційною владою.
Зафіксовано біля 400 осіб, стосовно яких підтверджені факти примусового вивезення. Більше 100 людей ідентифіковані. Це особи, які безпосередньо звертались до МЗС із проханням зафіксувати факт їх пересування та вивезення.
Також народний депутат звернув увагу на проблему іноземних політиків, які відвідують окупований Крим за запрошенням російської сторони. Георгій Логвинський заявив, що є відкриті кримінальні провадження щодо депутатів з Німеччини, Польщі, Франції:
«Депутатами Парламентської асамблеї Ради Європи, в тому числі мною особисто, було вручено групі французьких депутатів підозри прямо в залі Парламентської асамблеї Ради Європи, і це найвища ланка у стадії кримінального провадження стосовно посадових осіб такого рівня. Але це недостатньо, тому що міжнародна спільнота не відчуває…»
Народний депутат подякував Спілці за ініціативу, але також і закликав документаторів використовувати власні інструменти для публічного донесення доказів. Як приклад він навів інформацію щодо особи, яка продає державне майно в окупованому Криму. Втім, коли ця особа з’явилась на материковій частині України – жодних доказів для притягнення її до відповідальності не знайшлось.
Щодо ситуації на окупованому півострові виступила також юристка УГСПЛ Дар’я Свиридова. Вона наголосила на співпраці з Генеральною прокуратурою, вказавши, попри складність ситуації з окупованою територією, на деякі неефективні моменти в цьому напрямку. Наприклад, за наявності кримінального провадження, не завжди відбувається ефективне розслідування. Правозахисниця звернула увагу на чисельні справи по насильницьким зникненням, свідки яких знаходяться на материку, але залишаютья недопитаними. Дар’я Свиридова зазначила, що наразі сформована велика база людей, які є жертвами або свідками порушень прав людини та воєнних злочинів у Криму. Є відеоматеріали та аналіз відкритих джерел.
Правозахисниця підкреслила важливість участі у ситуації щодо Криму Міністерства закордонних справ. Наприклад, у справах щодо незаконного переміщення осіб з окупованих територій на територію Російської Федерації, що є воєнним злочином. Мова йде особливо про ув’язнених і осіб, які знаходяться у місцях несвободи. Так, правоохоронні органи України не можуть діяти на окупованих територіях, втім на території Росіі, куди примусово переміщують цих людей – діють українські консульські представництва. Дар’я Свиридова повідомила, що зафіксовано біля 400 осіб, стосовно яких підтверджені факти примусового вивезення. Більше 100 людей ідентифіковані. Це особи, які безпосередньо звертались до МЗС із проханням зафіксувати факт їх пересування та вивезення.
Часто люди, які вийшли з полону протягом місяців не можуть вилучити себе з баз розшуку, куди вони були занесені, наприклад, два роки тому, коли їхні родичі повідомляли про викрадення.
Євген Єнін, заступник Генерального прокурора України, наголосив на пріорітетності в діяльності Генеральної прокуратури щоденної фіксації порушень прав людини в окупованому Криму та зоні проведення АТО. Безпосередньо цим займаються Управління війни (Військова прокуратура) та Управління з представництва особи та держави в судах, протидії корупції та злочинам проти особи на тимчасово окупованих територіях.
Євген Єнін наголосив, що Генпрокуратура є активним учасником документування зазначених порушень та використовує у цій роботі міжнародні механізми. Це співпраця з офісом Прокурора Міжнародного кримінального суду у Гаазі. Мова йде про представлення наразі другої заяви Верховної Ради України щодо притягнення до кримінальної відповідальності керівників Російської Федерації та ватажків так званих «ЛНР» і «ДНР» за злочини проти людяності та військові злочини на окремих частинах областей України, а також масове вбивство українських громадян.
Заступник Генерального прокурора відмітив і процес щодо фіксування порушення Росією «Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму» 1999-го року та «Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» 1965-го. Також він зазначив і розслідування подій на Майдані.
Євген Єнін підкреслив, шо мета цієї діяльності – притягнення до відповідальності не лише рядових виконавців злочинних наказів, але і Російської Федерації. Держави, яка є учасником збройної агресії.
Щодо співпраці громадського сектору з державними органами, заступник Генпрокурора зауважив, що чинний кримінально-процесуальний кодекс вимагає зареєструвати протягом 24 годин відомості про злочин в Єдиному реєстрі досудових розслідувань. За ігнорування цих вимог передбачена кримінальна відповідальність.
Заступник Міністра юстиції Антон Янчук у своєму виступі закцентував увагу на функціях Міністерства щодо документування воєнних злочинів та порушень прав людини у зв’язку з бойовими діями на Сході. А саме – супроводі та використанні відповідної бази даних у справах проти Росії в Європейському суді з прав людини. Як і заступник Генпрокурора, Антон Янчук зазначив і процеси перемовин з Російською Федерацією щодо порушення міжнародних конвенцій.
Представниця Міністерства з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб Ірина Колопаха також нагадала про створення міжвідомчої робочої групи з питань контролю додержання норм міжнародного гуманітарного права та міжнародного права в галузі прав людини на окупованих територіях та у зоні проведення АТО. Створення цієї робочої групи реалізується відповідно до Плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року.
Керівник Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України Богдан Крикливенко зазначив, що строк створення міжвідомчої групи сплив приблизного 6 місяців тому. За його словами, проект загубився у владних кабінетах і досі триває його узгодження. Представник Омбудсмена наголосив, що Офіс підтримував включення до міжвідомчої групи УГСПЛ, яка має серйозну доказову базу. Він також нагадав, що Уповноважений та УГСПЛ є офіційними партнерами у рамках проекту «Права людини в дії». У цьому проекті реалізовується як діяльність Центру документування, так і інші напрями Спілки, наприклад Коаліція «Справедливість заради миру на Донбасі». Говорячи про необхідність співпраці державних органів та правозахисних організацій, Богдан Крикливенко підкреслив значення документування злочинів проти людяності, як національного обов’язку.
Як представник громадської організації, що займається документуванням воєнних злочинів та порушень прав людини за умов військового конфлікту, виступив Геннадій Щербак. Він є головою ГО «Мирний Берег». Його ініціатива займається збором інформації вже два роки і має найбільший ресурс щодо випадків зниклих безвісти – понад 3000 одиниць.
Геннадій Щербак повідомив про 12 чоловік, які вийшли з полону, в тому числі, деякі з них утримувалися людьми терориста Ігоря Безлера. За його словами ці люди не були вчасно задокументовані і наразі цінна інформація, носіями якої вони були, втрачена, оскільки деякі з них загинули, а деякі повернулись на фронт.
Суттєвою проблемою правозахисник назвав ситуацію зі зниклими безвісти. Часто щодо них ведеться слідство за місцем проживання, де у багатьох випадках слідчий не знає, що робити та звертається за інформацією до громадських організацій.
Цей момент також підкреслив Олександр Павліченко. Він звернув увагу на неефективність механізму супроводу осіб, які вийшли з полону. Якщо стоїть питання про їх зникнення – вони фігурують у базах розшуку МВС і Національної поліції. За словами голови правління УГСПЛ, часто люди, які вийшли з полону протягом місяців не можуть вилучити себе з баз розшуку, куди вони були занесені, наприклад, два роки тому, коли їхні родичі повідомляли про викрадення.
Парламентер Центру сприяння та звільнення полонених і заручників при СБУ Юрій Тандіт відреагував на інформацію Геннадія Щербака щодо зазначених дванадцяти осіб, попросивши надати її до роботи Служби безпеки. Він розповів про спільну роботу СБУ з громадськими організаціями, зокрема з Міжнародним червоним хрестом та зазначив, що Служба відкрита до ефективної співпраці надалі.
Також Юрій Тандіт повідомив про створення 4 жовтня Міжвідомчого центру зі звільнення заручників та зниклих безвісти, куди увійшли на постійній основі близько десяти офіцерів СБУ, а також представники інших правоохоронних структур – Генеральної прокуратури та МВС.
Стосовно кримського питання, Юрій Тандіт розказав про створення нового управління СБУ по Криму, яке діє в Херсоні.
Круглий стіл було організовано Українською Гельсінською спілкою з прав людини в рамках проекту «Права людини в дії» за фінансової підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). USAID також підтримує роботу Центру документування УГСПЛ.
Захід проводився за сприяння Міністерства інформаційної політики України.