Публікація

Аналітик УГСПЛ Алла Блага: «Права людини у цілому й гендерна проблематика зокрема потребують постійної, системної уваги»

Нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, які змінюють Україну”, підготоване Тамарою Марценюк. Цього разу героїнею рубрики стала експертка з попередження гендерного насильства Алла Блага.

Алла Блага – аналітик УГСПЛ. У 2015 році вона захистила дисертацію на здобуття наукового ступеню доктора юридичних наук за темою «Насильство в сім’ї: кримінологічний вимір, детермінація, запобігання». Полковник міліції у відставці. Сфера наукових інтересів: дотримання прав людини, запобігання насильству в сім’ї, жіноча злочинність, запобігання злочинності. Має близько 100 публікацій наукового та навчально-методичного характеру. За підтримки ПРООН та ЮНІСЕФ провела низку тренінгів щодо запобігання гендерному насильству, у тому числі, насильству в сім’ї працівниками правоохоронних органів; посилення гуманітарної відповіді на потреби найбільш вразливих категорій жінок та дівчат-підлітків в умовах збройного конфлікту на сході України (м. Полтава, м. Хмельницький, м. Харків та Харківська область, м. Запоріжжя, м. Київ).

– Будь ласка, поділіться історією свого залучення до правозахисного руху України. Чому Ви вирішили працювати у цій сфері?

– Співпраця з неурядовими організаціями для мене розпочалась наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. Нагадаю, що тоді перед українцями стояло багато проблем: криза, масштабна державна корупція, тіньова економіка, інфляція. Це викликало загальну недовіру до державних органів та низьку громадянську активність. На цьому фоні найбільшу ініціативу проявляли Харківська правозахисна група (ХПГ) та жіночі НУО: допомога особам, чиї права порушені; правове просвітництво; аналіз стану з правами людини в Україні; протидія торгівлі людьми та домашньому насильству; боротьба за рівність жінок у політичній та бізнесовій сферах; захист прав дітей.

Blaga 5

На той час я викладала на кафедрі кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ та працювала над дослідженням кримінологічних проблем жіночої злочинності в Україні. Виявилося також, що жіночий рух може позитивно вплинути на ресоціалізацію жінок-злочинниць: надати звільненим з місць позбавлення волі кризове психологічне та юридичне консультування, а також консультування з питань працевлаштування, допомогти в отриманні безкоштовної конфіденційної допомоги постраждалим від насильства, у разі необхідності надати лікування від алкогольної або наркотичної залежності, забезпечити тестуванням на венеричні захворювання та СНІД.

Це призвело до знайомства та подальшої співпраці з багатьма неурядовими жіночими організаціями та яскравими особистостями, серед яких Олена Суслова, Катерина Левченко, Ольга Ковтун, Євген Захаров, Канадсько-український гендерний фонд, Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда – Україна», Жіночий консорціум «Вінрок Інтернешнл», Харківський центр жіночих досліджень, Харківська міська організація «Жіноча громада», Харківська міська жіноча громадська організація «Надія».

–Де Ви здобували освіту та знання із сфери прав людини?

– Треба сказати, що радянська та пострадянська система підготовки юристів, на жаль, не давала цілісного уявлення про те, що права людини є первинними та «червоною ниткою» повинні проходити через усі галузі права і бути основою правозастосовної діяльності. Як не дивно це звучить зараз, але 15-20 років тому багато працівників міліції не розуміли, що правозахисна і правоохоронна діяльність не одне й те саме. Саме тому для мене особисто і багатьох моїх колег справжнім відкриттям стала участь у листопаді 2005 року в освітніх семінарах «Поліція і права людини» та «Методика викладання прав людини», що проводились Гельсінським фондом з прав людини (Варшава) в межах проекту «Кампанія проти катувань».

Дослідження матеріалів кримінальних справ щодо злочинів, вчинених жінками, результати опитування співробітників міліції та самих засуджених жінок показали, що у багатьох випадках вчинення жінками насильницьких злочинів було обумовлене намаганням (інколи, можливо, й викривленим) захистити себе або інших членів сім’ї від систематичних знущань з боку чоловіка або батька, дорослого сина тощо.

Серед інших тренерів, які вели ці семінари, особливо виділявся Славомир Цибульський, полковник польської поліції у відставці. Його вміння цікаво розповідати про складні речі, інтелігентність, освіченість, великий життєвий та професійний досвід, якими він щедро ділився з учасниками, дозволили створити під час занять атмосферу відвертості та легкості у спілкуванні. Пізніше я взяла участь у багатьох інших семінарах, тренінгах, конференціях із правозахисної тематики, сама провела досить велику їх кількість, але ті два семінари залишились для мене орієнтирами.

– З якою тематикою у правозахисному русі Ви працюєте?

– Дотримання прав людини у діяльності правоохоронних органів, запобігання насильству в сім’ї, права жінок, права людини в ситуації збройного конфлікту на сході України.

– Чи доводилося Вам працювати із тематикою прав жінок?

– Жінки становлять 54% населення нашої країни. Тому мені видається, що будь-хто, починаючи перейматися правами людини, неодмінно стикнеться з цією проблематикою. Зокрема, дослідження матеріалів кримінальних справ щодо злочинів, вчинених жінками, результати опитування співробітників міліції та самих засуджених жінок показали, що у багатьох випадках вчинення жінками насильницьких злочинів було обумовлене намаганням (інколи, можливо, й викривленим) захистити себе або інших членів сім’ї від систематичних знущань з боку чоловіка або батька, дорослого сина тощо.

Blaga 2

Саме тому наступним кроком для мене стала діяльність у напрямку запобігання насильству в сім’ї (участь у підготовці науково-практичного коментарю до Закону України «Про попередження насильства в сім‘ї», проведення низки тренінгів щодо запобігання гендерному насильству, у тому числі, насильству в сім’ї працівниками правоохоронних органів; посилення гуманітарної відповіді на потреби найбільш вразливих категорій жінок та дівчат-підлітків в умовах збройного конфлікту на сході України).

Наукова та викладацька діяльність у міліцейському вузі підштовхнули мене до проблеми утвердження гендерної рівності й подолання гендерної дискримінації в Україні. У складі робочої групи, створеної у 2008 році за ініціативи радниці Міністра внутрішніх справ Катерини Левченко та радника Міністра з прав людини та гендерних питань Олега Мартиненка, мені довелось взяти участь у розробці Програми гендерного розвитку органів внутрішніх справ України та Програми забезпечення гендерної рівності в OВС України на період до 2011 року. На жаль, останні п’ять років керівники МВС не мають більш-менш чіткого плану дій у цьому напрямку.

– На Ваш погляд, які найбільші успіхи правозахисного руху в Україні?

– Громадяни нашої країни, у тому числі й діти, стали більш освіченими та рішучими щодо обстоювання своїх прав. Раби не можуть побудувати вільну країну – тільки вільні люди.

– Із якими викликами стикається сучасний правозахисний рух України?

– З такими самими, що й уся країна – воєнні дії на сході нашої держави, корупція, імітація реформ.

– На Вашу думку, чи достатньо уваги правозахисний рух приділяє гендерній тематиці?

– Як-то кажуть: чистого повітря забагато не буває. Я була знайома з однією людиною (не буду уточнювати її стать), яка вважала, що виступає за гендерну рівність і права жінок, проте вперто наголошувала, що ця діяльність полягає у тому, щоб жінки не працювали на небезпечних роботах, мали коротший робочий день, менший обсяг обов’язків та «функціонували у режимі репродукції». Тому мені здається, що права людини у цілому й гендерна проблематика зокрема потребують постійної, системної уваги. Покоління змінюються, й кожній новій генерації необхідно давати такі знання.

Blaga 3

Сьогодні гендерний напрямок правозахисту успішно розвивають такі професіонали, як Тамара Мельник, Лариса Кобелянська, Олена Ковальова, Тамара Марценюк, Марина Легенька, Ольга Піщуліна та багато інших.

– Гендерне насильство – серйозна проблема, зокрема в Україні. На Ваш погляд, що слід зробити, аби змінити ситуацію на краще?

– Дійсно, гендерне насильство, на жаль, досі залишається сталим соціальним явищем. Воно має глибокі історичні корені, пов’язані з правовим закріпленням підлеглого становища жінок і дітей, внаслідок чого у масовій свідомості сформувався стереотип споживацького ставлення до них, а також несприйняття негетеросексуальних людей.

Оскільки гендерне насильство породжується цілим комплексом чинників (соціально-економічні, політичні, правові, соціокультурні, морально-психологічні тощо), то й вплив на них також повинен бути комплексним. Це пов’язане з ефективною роботою усієї системи запобігання гендерному насильству – належного нормативно-правового забезпечення цієї діяльності; створення достатньої кількості органів та установ, на які покладається така робота, належного підбору кадрів та ресурсного забезпечення; ефективної координації та співпраці таких суб’єктів; залучення місцевих громад та всього суспільства. Дуже багато в цьому напрямку вже зроблено завдяки реалізації цілої низки проектів, співпраці неурядових організацій, органів влади та місцевого самоврядування.

Blaga 4 (1)

З цього приводу не можу не згадати таких відданих своїй справі правозахисників, науковців, практичних працівників, як Валентина Бондаровська, Валерій Брижик, Тетяна Журавель, Олена Кочемировська, Андрій Лабунь, Світлана Павлиш, Ганна Христова та інших. Проте питання протидії гендерному насильству в нашій країні все ж залишається досить далеким від повного вирішення. Необхідно інтеґрувати принцип ґендерної рівності в стратегії, які мають прямий і непрямий вплив на життя жінок і чоловіків; удосконалювати правову освіту населення; реструктуризувати та змінити статево-рольові стереотипи тощо. Наведу лише один приклад: у багатьох країнах догляд чоловіків за маленькими дітьми вважається ознакою маскулінності. У нас же до теперішнього часу участь чоловіків в піклуванні про маленьких дітей залишається надзвичайно слабкою.

– Що або хто Вас найбільше надихає у Вашій правозахисній діяльності?

Впевненість у тому, що навіть одна людина може багато чого, якщо буде рухатися до своєї мети. А соратники та однодумці на цьому шляху знайдуться обов’язково.

Спілкувалась Тамара Марценюк, гендерна експертка УГСПЛ

Ця серія інтерв’ю присвячена активісткам, які працюють у різноманітних сферах правозахисту. Цього року ми святкуємо сорокаріччя Української Гельсінської Групи, піонерів українського правозахисного руху. УГСПЛ є її правонаступницею. Ми розробили внутрішньоорганізаційні політики гендерної рівності та недискримінації та прагнемо зробити українських правозахисниць більш видимими у суспільстві. Попередні інтерв’ю можна знайти за посиланням.

Якщо помітили помилку на сайті, будь ласка, виділіть текст та натисніть ctrl-enter.

Також може бути корисним

OU

Олена Уварова: «Один з пріоритетних напрямів розвитку правозахисного руху – приділення більшої уваги множинній дискримінації жінок»

Гендерна експертка Тамара Марценюк підготувала нове інтерв’ю з серії “Правозахисниці, які змінюють Україну”. Олена Уварова –...

19 Квітня 2017

Приєднуйтесь

Робiмо велику справу разом!
Підтримати Стати волонтером Пройти стажування