Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46 Конституції України).

Згідно з Законом України “Про свободу совісті та релігійні організації” громадяни, які працюють у релігійних організаціях, створених ними підприємствах, закладах на умовах трудового договору, а також священнослужителі, церковнослужителі та особи, які працюють у релігійних організаціях на виборних посадах, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню на умовах і в порядку, встановлених законодавством про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Релігійні організації, їх підприємства та заклади, а у випадках, передбачених законом, також і працівники цих організацій, підприємств, закладів сплачують страхові внески до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також збір на обов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України в порядку і розмірах, установлених законодавством.

Усім громадянам, які працюють у релігійних організаціях, їх підприємствах і закладах, державна пенсія призначається і виплачується на загальних підставах відповідно до законодавства.

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування та визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій.

За цим Законом пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім’ї у випадках, визначених цим Законом.

Так, за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) Пенсія за віком.

Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками – 55 років та наявності страхового стажу не менше п’яти років.

2) Пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

* до досягнення особою 23 років включно – 2 роки;
* від 24 років до досягнення особою 26 років включно – 3 роки;
* від 27 років до досягнення особою 31 року включно – 4 роки;
* для осіб 32 років і старших – 5 років.

Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

3) Пенсія у зв’язку з втратою годувальника.

Пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім’ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або особи інвалідність якої настала в період проходження строкової військової служби, – незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування.

Непрацездатними членами сім’ї вважаються:

* чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, (чоловіками 60 років, жінками – 55 років).
* діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.

Діти, які навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти – до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;

чоловік (дружина), а в разі їх відсутності – один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.

До членів сім’ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, якщо вони:

* були на повному утриманні померлого годувальника;
* одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім’ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми.

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.

Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення.

Положення цього Закону, що стосуються сім’ї померлого, відповідно поширюються і на сім’ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку.

Пенсії у зв’язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”.

Відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Час перебування на інвалідності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до страхового стажу для призначення пенсії за віком, а також до страхового стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Крім того, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Також Законом України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачена добровільна участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Так, особи, які досягли 16-річного віку та не належать до кола осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють на території України, громадяни України, які постійно проживають або працюють за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, мають право на добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

Зазначені особи можуть брати добровільну участь у солідарній системі або в накопичувальній системі пенсійного страхування, або одночасно в обох системах.

Ці особи, беруть добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування протягом терміну, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, але не менше одного року.

Згадані особи, подають до територіального органу Пенсійного фонду за місцем проживання відповідну заяву за формою, встановленою правлінням Пенсійного фонду, та документи за затвердженим ним переліком.

Територіальний орган Пенсійного фонду, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, територіальним органом Пенсійного фонду в термін не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування відповідно до типового договору, що затверджується правлінням Пенсійного фонду.

Договір про добровільну участь повинен містити:

* назву документа;
* відомості про особу, які відповідно до цього Закону вносяться до системи персоніфікованого обліку;
* вид системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, у якій особа братиме участь;
* термін дії договору;
* розмір та порядок сплати страхових внесків;
* умови набуття застрахованою особою права на пенсійні виплати відповідно до цього Закону;
* умови розірвання договору;
* права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
* інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь, що не суперечать цьому Закону.

Договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата застрахованою особою страхових внесків за попередні періоди. При цьому сума сплачених страхових внесків за кожний місяць не може бути меншою мінімального страхового внеску.

Договір про добровільну участь набирає чинності з дня його підписання.

Територіальний орган Пенсійного фонду відмовляє в укладенні договору про добровільну участь у разі, якщо особа:

* підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню;
* не відповідає іншим вимогам, визначеним частиною першою статті 12 цього Закону;
* подала неповні або недостовірні відомості;
* уже уклала договір про добровільну участь, строк дії якого не припинено або за яким не виконала передбачені договором умови;
* бажає укласти договір на строк менше одного року.

В інших випадках відмова в укладенні договору про добровільну участь не допускається.

Договір про добровільну участь може бути достроково розірваний:

* застрахованою особою:
* за умови дії договору не менше одного року;
* у разі систематичного порушення територіальним органом Пенсійного фонду умов договору;
* за згодою сторін, якщо договір діяв не менш одного року;
* територіальним органом Пенсійного фонду в разі:
* набуття застрахованою особою відповідно до цього Закону зобов’язань щодо участі в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
* виникнення обставин, що не відповідають визначеним цим Законом вимогам до осіб, які мають право брати добровільну участь у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;
* систематичного порушення застрахованою особою умов договору;
* смерті застрахованої особи.

В інших випадках дострокове розірвання договору про добровільну участь не допускається.

Страхові внески до солідарної системи нараховуються, зокрема, для осіб, які беруть добровільну участь, – на суми, визначені договором про добровільну участь.

Разом з цим слід зазначити, що з 1 січня 2005 року набрав чинності Закон України “Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам”, який визначає правові засади надання державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам, а також надання державної соціальної допомоги на догляд.

Державна соціальна допомога особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам – це щомісячна державна допомога, що надається відповідно до норм цього Закону у грошовій формі особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам.

Державна соціальна допомога згідно із цим Законом призначається особі, яка, зокрема, досягла віку (чоловік – 63 років, жінка – 58 років) та не має права на пенсію відповідно до чинного законодавства або визнана інвалідом в установленому порядку.

Відповідно до цього Закону визначається розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію.

Так, розмір державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, встановлюється виходячи з розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зокрема, священнослужителям, церковнослужителям та особам, які протягом не менше десяти років до введення в дію Закону України “Про свободу совісті та релігійні організації” займали виборні або за призначенням посади у релігійних організаціях, офіційно визнаних в Україні та легалізованих згідно з законодавством України, за наявності архівних документів відповідних державних органів та релігійних організацій або показань свідків, які підтверджують факт такої роботи, – в розмірі 50 відсотків.

Віталій Вікторович Міненко

Провідний спеціаліст Департаменту
соціального, трудового та гуманітарного
законодавства Міністерства юстиції України